Казки, легенди, притчі

Я вiддаю тобi мое мiсце бiля стерна![32 - Я вiддаю тобi мое мiсце бiля стерна! – Передавання стерна й зникнення мудрого кормчого – свiдчення успiшного завершення «шляху всередину» – до вищого Я. Герой сам стае кормчим, господарем своеi долi, сповненим рiшучостi йти по життю своiм шляхом.]

Засмучений, я розумiв, що вiн мае рацiю. З тугою подумав я про Брiгiтту, про батькiвський дiм i про все, що ще недавно було таким близьким i свiтлим, належало менi – i ось тепер я втратив його. Але тепер менi хотiлося сiсти на мiсце незнайомця бiля стерна.

Так було визначено.

Тому я мовчки встав i попрямував палубою до стерна, а чоловiк рушив мовчки менi назустрiч. Коли ми порiвнялися, вiн суворо подивився менi в очi й передав лiхтар.

Однак коли я сiв бiля стерна й поклав лiхтар поруч себе, я з глибоким жахом з’ясував несподiвано, що на палубi корабля я сам-один, незнайомець кудись зник. Я все ж не злякався, я це передчував. Тепер менi здавалося, що це була чудова мандрiвка. І Брiгiтта, i мiй батько, i рiдний край – усе було тiльки сном, а я старим i засмученим чоловiком, i завжди знову й знову плив цiею нiчною рiкою.

Я зрозумiв, що не смiю кликати незнайомця, i пiзнання iстини пройняло мене наче морозом. Щоб переконатися в тому, про що я вже здогадувався, я перегнувся через борт до води й навiв лiхтаря; з чорного дзеркала на мене дивилося серйозне i суворе обличчя iз сiрими очима, старе, яке усе пiзнало, – i це був я. А оскiльки вороття назад немае, я продовжив свiй шлях темними водами нiчноi рiки.

1912

Август

На вулицi Мостакер жила собi одна молода жiнка, яка невдовзi пiсля свого весiлля втратила чоловiка – вiн загинув через нещасний випадок – i тепер сидiла бiдолашна й покинута у своiй маленькiй кiмнатцi та чекала на появу дитини, яка вже не знатиме свого батька. А оскiльки вона зосталася зовсiм сама, то всi ii думки кружляли довкола очiкуваноi дитини – яких тiльки благ вона iй не бажала i яких тiльки багатств iй не вигадувала, про яку тiльки розкiш для неi не мрiяла.

Кам’яний будинок iз дзеркальними шибками й водограем у саду здавався iй бiльш-менш придатним житлом для ii малюка, а щодо його майбутнього, то вiн повинен стати принаймнi професором або королем.

Поряд iз бiдолашною жiнкою Елiзабет мешкав один старий чоловiк, який майже не виходив на вулицю, а коли це траплялося, то перед людьми поставав маленький сiрий дiдок у шапочцi з китичкою та зеленою парасолькою, спицi якоi були виготовленi ще з китового вуса, як у давнi часи.