Казки, легенди, притчі

І я був би радий подарувати йому королiвський замок i повну торбу золотих монет, але цього я не маю, а можу тiльки докласти ще один талер до талера панi куми. Однак усе, що я можу зробити для нього, це обов’язково повинно здiйснитися, фрау Елiзабет. Ви, звiсно, вже побажали своему синочку всiляких благ i гараздiв. Помiркуйте ж тепер над тим, що, на ваш погляд, було б для нього з усього найкращим, i я потурбуюся про те, щоб це справдилося. Ви можете загадати для свого хлопчика будь-яке бажання, але тiльки одне, порозмислiть гарненько, i коли ви сьогоднi ввечерi почуете мою музичну шкатулку, прокажiть свое побажання хлопчику на лiве вухо, i воно справдиться.

З цими словами вiн хутко пiшов. Хрещена мати пiшла разом iз ним, i фрау Елiзабет зосталася сама. Вона була здивована i, якби в колисцi не лежали два талери, а на столi не стояв торт, то вона подумала б, що все це iй наснилося. Вона сiла бiля колиски, i, гойдаючи дитину, розмiрковувала та придумувала всiлякi чудовi побажання. Спочатку вона хотiла зробити його багатим або красивим, або дуже сильним, або кмiтливим i розумним, але у всьому завжди виявлялася якась заковика, i врештi-решт вона подумала: це старий, напевне, просто пожартував.

Уже стемнiло, i вона задрiмала, сидячи бiля колиски, стомлена i вiд гостей, i вiд турбот i вiд своiх розмiрковувань, як тут iз сусiднього будинку долинула приемна, лагiдна музика, така нiжна й мила, яку ще не видавала жодна музична шкатулка. Вiд цих звукiв фрау Елiзабет оч?тилась, отямилася, i тепер знову повiрила в сусiда Бiнсвангера та його подарунок хрещенику.

І чим бiльше вона думала, чим бiльше побажань з’являлося в неi, тим бiльше заплутувалися ii думки, i вона не могла нi на що зважитися. Вона зажурилася, у ii очах з’явилися сльози, аж тут музика стала затихати й завмирати. Вона вирiшила, якщо не загадае бажання цiеi ж митi, то буде пiзно, i все пропаде.

Зiтхнувши, вона нахилилася над своiм дитятком i прошепотiла йому на лiве вушко:

– Синочку, бажаю тобi… бажаю тобi… – i коли чарiвлива музика вже зовсiм затихла, вона злякалася й ураз проказала: – Бажаю тобi, щоб тебе любили всi люди.

Звуки тепер замовкли, i в темнiй кiмнатi запанувала мертва тиша, а вона схилилася над колискою й плакала, сповнена страху та тривоги, й промовляла:

– Ах, я побажала тобi всього найкращого, що тiльки знаю, але, можливо, що це все-таки не те, бо навiть, якщо всi люди полюблять тебе, нiхто не любитиме тебе так, як твоя матiр.

Август рiс, як i всi iншi дiти.