Казки, легенди, притчі

Можливо, що комусь така прив’язанiсть карлика до песика й здавалася смiшною, але вiд цього вона не була менш щирою i сердечною, i я вважаю, що мало кого з багатих благородних панiв так любили iхнi найкращi друзi, як цього кульгавого песика його господар Фiлiппо.

Той назвав песика Фiлiппiно, але найчастiше кликав пестливо Фiно й доглядав за ним так дбайливо, мов за малою дитиною: розмовляв iз ним, годував його ласими шматочками, дозволяв спати на своему карликовому лiжку та часто довгенько бавився з ним.

Коротко кажучи, вiн вiддавав усю свою любов, що ii нагромадив за свое бiдне й мандрiвне життя, на розумну тваринку, терпляче зносячи за це численнi насмiшки прислуги та своеi господинi. Але невдовзi ви побачите, як мало було у цiй вiдданостi смiшного, тому що вона принесла велике лихо не лише песику й карлику, а й усьому дому. Тож хай вас не дивуе, чому я так довго розповiдаю про маленького кульгавого кiмнатного песика, адже знерiдка трапляеться, що через дрiбнi причини виникають великi й важкi потрясiння в долi людини.

У той час як багато родовитих, багатих i вродливих молодих чоловiкiв кидали на Маргерiту палкi погляди й носили у своему серцi ii образ, сама ж вона була такою гордою та холодною, нiби чоловiкiв на свiтi взагалi не iснуе.

Так трапилося не лише тому, що до самоi смертi ii матерi – доньi Марii з дому Джустiнiанi[12 - Джустiнiанi – розгалуджений клан патрицiiв, який дав сiмох дожiв Генуi, одного – Венецii i протягом 200 рокiв керував островом Хiос в Егейському морi.

] – дiвчину виховували у великiй суворостi, а й тому, що була вона вiд природи зарозумiлим створiнням, яке внутрiшньо супротивиться любовi, i ii справедливо називали найжорстокiшою красунею Венецii.

Одного разу якогось молодого аристократа з Падуi вбив у двобоi мiланський офiцер. Коли Маргерiтi передали останнi слова того, що помирав, i якi були адресованi саме iй, бiлим чолом красунi не пробiгла анi найменша тiнь смутку.

Сонети, написанi на ii честь, викликали в неi тiльки насмiшку, а коли майже одночасно двое кавалерiв iз шанованих родин урочисто, з усiею церемонiйнiстю просили руки прекрасноi синьйорини, вона, всупереч невдоволенню й умовлянню свого батька наполягла на тому, аби вiдмовили iм обом, що й призвело до багаторiчноi ворожнечi мiж iхнiми родинами.

Однак маленький крилатий бог – добрячий пустун – не хотiв вiддавати свою здобич, тим бiльше таку прекрасну.