Маленькі чоловіки

Завтра все одно потрiбно надягати чистi наволочки, та й дiтям добре погрiтися пiсля ванни. Тому я навiть люблю цю гру.

І панi Баер, вийнявши з комода чистi шкарпетки, почала iх перераховувати.

– Яка це славна школа! – захоплено вигукнув Нет.

– Тiльки трошки дивна, – з усмiшкою уточнила панi Баер. – Ми не хочемо змушувати дiтей занадто багато вчитися, позбавляючи iх всiх задоволень. Спочатку я заборонила цю гру в нiчних сорочках, але потiм побачила, що це марно. Дiтей неможливо утримати в лiжках. Тому поставила умову: дозволяю щосуботи битися подушками чверть години, а вони в усi iншi днi спокiйно лягають спати вчасно.

Так i живемо: якщо не тримають слова – гра забороняеться, якщо тримають – ставлю лампи в безпечне мiсце й дозволяю гратися.

– Як добре! – сказав Нет, вiдчуваючи, що й самому хочеться приеднатися до гравцiв, але не наважився зробити це в перший же вечiр. Тому отримував задоволення, спостерiгаючи за жартiвливими боями.

Ось Томмi Бенг збираеться атакувати, але Демi з похвальною мужнiстю захищае свою кiмнату.

Вiн пiдхоплював на льоту подушки, якi в нього кидали, й складав у себе за спиною, тож атакувальники насамкiнець залишалися без метальних снарядiв. Тодi вони всi вiдразу кинулися на Демi, щоб заволодiти своею зброею. Деяким хлопчикам дiставалося бiльше, нiж iншим, але вони не звертали на це уваги. Всi стiйко виносили удари, й подушки лiтали, як снiжки, доти, поки панi Баер не оголосила, глянувши на годинник:

– Ваш час вийшов, дiти. Тепер негайно в лiжка, а то застосую санкцii.

– Якi саме? – поцiкавився Нет.

Йому дуже хотiлося дiзнатися, що буде з тим нещасним, хто не послухаеться цiеi доброi, турботливоi господинi школи.

– Неслухнянi позбавляються права на гру наступноi суботи, – вiдповiла панi Баер. – Я даю iм п’ять хвилин, щоб повлягатися. Потiм гасимо свiтло, сподiваючись, що гамору бiльше не буде. Вони чеснi хлопчики й тримають слово.

Так воно й вийшло. Бiй закiнчився так само раптово, як почався.

Кiлька ударiв на прощання, останнiй вибух смiху, коли Демi кинув у ворожу спину сьому подушку, кiлька викликiв на наступну суботу, приглушений смiх, стриманий шепiт, а потiм – тиша. Мама Баер поцiлувала свого нового вихованця й залишила його наодинцi з мрiями про щасливе життя в Пламфiлдi.

II. Хлопчики

Поки Нет спокiйно спить, я розповiм вам, моi маленькi читачi, дещо про хлопчикiв, з якими вiн познайомиться вранцi.

Почнемо з уже знайомих нам.