Маленькі чоловіки

Шiстнадцятирiчний Франц – справжнiй нiмець – високий, бiлявий, педантичний. Мае неабиякий музичний талант, наполегливий у навчаннi, зачитуеться книжками. Дядько Фриц готуе його до коледжу, а тiтка Джо – непомiтно, але цiлеспрямовано – до майбутнього подружнього життя: виховуе повагу до жiнок i любов до дiтей, залучае до господарських справ. Власне, працьовитий, добрий i терплячий Франц уже став ii правою рукою. До того ж вiн обожнював свою веселу тiтку як матiр, бо вона й намагалася бути для нього нею.

Його брат Емiль зовсiм iнший за характером. Гарячий, нетерплячий i заповзятливий, вiн пристрасно любив море. Дядько обiцяв вiдпустити його в плавання пiсля шiстнадцяти рокiв, а нинi спонукав до вивчення всього, що пов’язано з мореплавством, постачав книжки про знаменитих адмiралiв та iхнi дiяння й дозволяв проводити дозвiлля на рiчцi, бiля ставка або струмка.

Кiмната Емiля нагадувала каюту вiйськового корабля. Власне, всi його речi мали вiдношення до вiйни й до моря.

Капiтан Кiдд[1 - Капiтан Кiдд – вiдомий пiрат XVII столiття.] був його iдеалом, а улюбленим заняттям – вбиратися пiратом i виспiвувати на всю горлянку войовничi моряцькi пiснi. Ходив вiн перевальцем, в розмовi сипав морськими термiнами й жодний танок не мав для нього значення, окрiм матроського.

Хлопчики прозвали його «Командор» i дуже пишалися його флотом, що якорився у ставку. З ним, щоправда, раз у раз траплялися всiлякi неприемностi, якi змусили б подати у вiдставку будь-якого iншого капiтана, але тiльки не Емiля – пристрасного любителя моря.

Демi належав до тих дiтей, у яких розум i тiло розвиваються одночасно. Мати намагалася виховувати його доброю, люблячою дитиною, батько дбав про фiзичну досконалiсть, а дiдусь Марч, своею чергою, пiклувався про розум. Сучасний Пiфагор[2 - Пiфагор – давньогрецький фiлософ.] не утруднював онука довгими уроками й, борони Боже, не вимагав зазубрювання – тiльки допомагав розкриватися здiбностям так само природно, як пiд впливом сонця й роси розкриваються квiти.

Хоч iдеальноi дитини вони й не виплекали, але його провини завжди можна було пробачити з легким серцем. Словом, це був милий хлопчик, серйозний i водночас веселий, що не хизувався власною привабливiстю та розумовим розвитком, зате дуже цiнував обдарованiсть в iнших дiтях. Вiн дуже любив книжки, якi пiдживлювали його жваву уяву й робили мрiйником.