Маленькі чоловіки

 – Тому не носитимеш важкi речi, а твое мiсце – одразу за слоном.

– Сподiваюся, й iншi ставитимуться так само добре до цього бiдолахи, як нашi хлопчики, – прошепотiла панi Джо чоловiковi, коли Дiк з осяяним вiд щастя обличчям, пройшов повз неi. Вiн здавався дуже маленьким i слабким верблюдом поруч з високим, товстим Надутим Качаном, котрий цiлком пiдходив на роль слона.

Джека Форда вiддали в Пламфiлд, бо ця школа була недорогою. Вiн був дуже жвавий i дотепний, але хитрун. Пану Баеру не подобалися його недитяча рiзкiсть i любов до грошей.

Нед Баркер нiчим не вирiзнявся серед тисяч iнших цибатих i незграбних чотирнадцятирiчних хлопчикiв. Вiн постiйно натикався на стiльцi, стукався об столи, завалював на своему шляху дрiбнi речi, тож прiзвисько «Ведмедик» причепилося до нього намертво. Був одночасно боязким i хвалькуватим, а також часто вдавався до брехнi. Мав схильнiсть ображати менших i лестити бiльшим. І хоч загалом такi недолiки не вважаються непоправними, за певних обставин вони могли б збити його на манiвцi.

Джорджа Коула зiпсувала мати. Вона загодовувала його ласощами – аж поки його не обсiли хвороби, а вiдтак вирiшила, що про навчання не може бути й мови через слабке здоров’я. Тож у дванадцять рокiв це був блiдий, одутлий хлопчик, а ще дратiвливий, тупий i ледачий.

Вiддати його в Пламфiлд матерi Джорджа порадив знайомий. І змiни на краще не забарилися. Солодощi тут давали рiдко, натомiсть фiзичних вправ було надмiру, а навчальний процес таким приемним, що Надутий Качан став iз задоволенням займатися науками.

Такi разючi змiни в зовнiшностi й поведiнцi Джорджа змусили матiр повiрити, що в пламфiлдському повiтрi справдi було щось особливе, як переконував ii син.

Таких як Бiллi Варду шотландцi називають «невинними». У своi тринадцять рокiв вiн мав розвиток шестирiчноi дитини, й провина за це повнiстю лежала на його батьковi. Амбiтний чолов’яга вирiшив самотужки зробити з малолiтнього сина-розумника щось видатне.

Вiн завантажував його дедалi складнiшими завданнями, тримаючи за книжками по шiсть годин на день. Очевидно, розраховував на те, що хлопчик поглине всю iхню премудрiсть, як страсбурзький гусак iжу, яку йому заштовхують у горло.

Батько гадав, що виконуе свiй обов’язок, натомiсть ледве не вбив сина: вiд перевтоми в того почалася гарячка, яка подарувала бiднiй дитинi сумнi канiкули: пiсля одужання його мозок став схожим на дошку, якою пройшлася губка.