Маленькі чоловіки

– Я не запрошувала тебе до чаю, дядько Фрице, але пригощу пампушками й постараюся бути в доброму гуморi, – сказала Дейзi, пiдiймаючи свое забруднене в борошнi личко, щоб поцiлувати дядька.

– Фриц, ти не повинен заважати нашим кулiнарним заняттям, – сказала панi Джо, – а то я прийду й почну давати вказiвки пiд час твоiх урокiв латинi. Як тобi це сподобаеться? – й вона накинула йому на голову довгу ситцеву фiранку.

– Чому ж не сподобаеться? Приходь i спробуй, – сказав пан Баер i пiшов, наспiвуючи й постукуючи молотком то тут, то там, як величезний дятел.

– Насип все-таки трохи соди в сметану, Саллi, – сказала тiтка Джо, – а коли вона зашипить, вилий ii в борошно та збий якомога сильнiше. Приготуй заздалегiдь пательню, налий бiльше олii й печи пампушки доти, поки я не повернуся.

З цими словами тiтка Джо зникла.

О, як стукала й дзвенiла маленька ложечка, який галас здiйнявся, коли Дейзi почала збивати тiсто! Чесне слово, воно мало не перетворилося на пiну. А коли кухарка налила тiсто на пательню, воно пiднялося так високо, що в Демi потекли слинки.

Зрозумiло, що перша пампушка пристала до пательнi й пiдгорiла, бо Саллi забула покласти масло, але потiм справа пiшла на лад, i шiсть чудових пампушок прикрасили собою блюдо.

– Гадаю, смачнiше iсти iх iз патокою, нiж iз цукром, – сказав Демi, що сидiв у крiслi за столом, який накрив на власний манер.

– То пiди до Ейзi й попроси в неi патоки, – сказала Дейзi й пiшла у ванну кiмнату мити руки.

Поки в дитячiй нiкого не було, трапилася страшна бiда.

Кiт весь день почувався ображеним, та й не дивно: вiн принiс м’ясо, не чiпаючи його, а за це не отримав винагороди. Це був хороший собака, але й в нього були маленькi недолiки, як, втiм, е в кожного з нас. Зокрема, вiн не завжди мiг втриматися вiд спокуси. Тож випадково нагодившись у дитячу, вiн вiдчув запах пампушок i, побачивши, що вони лежать на низенькому столику, а в кiмнатi немае нi душi, проковтнув усi. Щоправда, слiд додати, що пампушки були дуже гарячими, i вiн так обпiкся, що голосно зойкнув.

Дейзi почула цей звук, але було пiзно: залетiвши на свою кухню, вона побачила тiльки порожне блюдо й кiнчик жовтого хвоста, що стирчав з-пiд лiжка. Не промовивши й слова, кухарка схопила злодiя за хвiст, витягла на свiт божий й так почала трясти, що в бiдолахи заплескали вуха. Потiм вона вигнала його з будинку, й бiдний Кiт провiв весь вечiр в сараi на ящику з вугiллям – у повнiй самотi.