Маленькі чоловіки

Часом здавалося, що дах досить таки мiцного будинку злетить у повiтря вiд неймовiрного галасу, але такого нiколи не траплялося, бо досить було одного слова пана Баера, щоб запанувала мертва тиша. Крiм того, хлопчики розумiли, що не слiд зловживати свободою. Тому, попри похмурi прогнози, школа процвiтала, а дiти якось непомiтно для себе засвоювали правила ввiчливого поводження й дотримувалися iх без всякого нагадування.

Нет доволi непогано почувався на визначеному для нього мiсцi за столом. Спереду його закривали високi глечики, з одного боку вiд нього сидiв Томмi Бенг, а з другого – панi Баер, яка не втомлювалася наповнювати його тарiлку й кухоль, тiльки-но вiн встигав з’iсти й випити все, що в них було.

– Хлопчика, який сидить поруч iз дiвчинкою на тому кiнцi столу, звуть Демi? – пошепки запитав Нет свого сусiда.

– Так, це Демi Брук. Панi Баер – його тiтка.

– Яке дивне iм’я!

– Його справжне iм’я Джон, але ми звемо його Демi-Джоном або просто Демi, бо його тато теж Джон.

Нет не зовсiм зрозумiв це пояснення, але з ввiчливостi всмiхнувся й запитав ще:

– Правда, вiн хороший хлопчик?

– Так, дуже хороший. І знае безлiч цiкавих речей, бо читае все пiдряд.

– А хто той гладкий, що поруч з ним?

– Це Надутий Качан. Так ми його кличемо, бо вiн дуже багато iсть. А справжне iм’я – Джордж. Маленький хлопчик поруч iз паном Баером – його син Роб, а далi – небiж Великий Франц. Вiн вже дае уроки та трохи доглядае за нами.

– А ще грае на флейтi, так? – запитав Нет, однак Том, засунувши в рот цiле печене яблуко, не змiг вимовити й слова. Тiльки кивнув у вiдповiдь, а потiм, набагато швидше, нiж можна було очiкувати за цих обставин, проказав:

– Звичайно, грае. Інодi ми танцюемо пiд музику або робимо руханку. Сам я люблю барабан i постараюся навчитися барабанити якомога швидше.

– А я понад усе люблю скрипку, – сказав Нет, оживившися, щойно мова зайшла про музику. – Й умiю на нiй грати.

– Правда? – вигукнув Томмi, глянувши на нього через кухоль округленими вiд цiкавостi очима. – В пана Баера е стара скрипка, вiн дозволить тобi грати на нiй, якщо захочеш.

– Невже? О, як би менi хотiлося… Знаеш, ми з татом i ще однiею людиною грали на скрипках на вулицях, поки тато не помер.

– І тобi було весело? – запитав надзвичайно зацiкавлений Томмi.

– Нi, це було жахливо. Взимку – страшно холодно, а влiтку – спекотно.