Маленькі чоловіки

Я дуже втомлювався й часто голодував, – Нет зупинився на хвилинку й вiдкусив чи не половину iмбирного пряника, наче намагаючись змусити себе повiрити, що цей важкий час минув, а потiм iз жалем додав:

– Але я любив мою маленьку скрипку, й менi сумно без неi. Нiколо взяв ii, коли тато помер, i вiдмовився вiд мене, бо я захворiв.

– Якщо ти добре граеш, тебе вiзьмуть в оркестр.

– Хiба у вас е оркестр?

– Звичайно, дуже хороший, з одних хлопчикiв. Вони грають концерти i таке iнше. Ось побачиш, що буде завтра ввечерi.

Пiсля цього повiдомлення Томмi знову взявся за вечерю, а Нет втупився у свою повну тарiлку, не в змозi одразу осмислити щойно почуте.

Панi Баер чула все, про що говорили Нет i Томмi, хоч, здавалося, була дуже зайнята розливанням молока й годуванням свого маленького Теддi, який майже засинав за столом, пхаючи ложку собi в око, замiсть рота й хитаючись, як маятник. Нарештi вiн все-таки заснув, опустивши голову на м’яку булочку.

Панi Баер навмисне посадила Нета поруч iз Томмi: цей пустун був дуже товариським хлопчиком, тож сором’язливi дiти почувалися з ним надзвичайно легко.

Так само подiяла компанiя Томмi й на Нета, який вiдкрив сусiдовi за вечерею своi маленькi секрети, й це дало змогу панi Баер дiзнатися про новачка значно бiльше, нiж якби вона сама поговорила з ним.

Ось лист, який Нет принiс вiд пана Лоуренса:

«Дорога Джо, я знаю, що тобi буде до снаги справа, яку я хочу доручити тобi. Цей бiдний хлопчик недавно втратив батька i свою скрипку.

Тепер вiн повний сирота, без рiдних i друзiв та ще й хворий. Вiн був вуличним музикантом i жив у пiдвалi iз завжди вогкими стiнами, де я i знайшов його. Гадаю, хлопець непоганий, i ми можемо спiльними зусиллями поставити його на ноги. Подбай про його виснажене тiло, а твiй Фриц хай займеться душею, якою досi нiхто не займався. Вiдтак я подивлюся, що може з нього вийти – талановитий музикант чи тiльки ремiсник, здатний заробляти собi на хлiб. Теддi».

– Звичайно, подбаемо! – вигукнула панi Баер, прочитавши листа.

А коли побачила Нета, то вiдчула, що зробить це в будь-якому разi – е в нього талант чи нi. Цьому хворому, самотньому хлопчиковi потрiбен насамперед притулок i нiжна материнська турбота. Подружжя уважно спостерiгало за Нетом i, попри його обшарпаний одяг i брудне обличчя, помiтили багато такого, що iм сподобалося.

Нет був аж надто худорлявим дванадцятирiчним хлопчиком.