Мандрівки близькі і далекі

Такою опорою став для мене, i не тiльки для мене, Ленiн.

Ну, не скачiть, не накидайтеся на мене, шановнi мiтинговi патрiоти, не кажiть, що ви завжди ототожнювали усiх бiльшовицьких лiдерiв з бандою терористiв; ми ж з вами певний час – за хрущовськоi вiдлиги i навiть пiд час перебудови Горбачова – диференцiювали iх: ось це Бухарiн, а це Сталiн, це Риков, а це Молотов, а Скрипника всi iдеалiзували, правда ж? Ну, а за Ленiна, в писаннях якого можна було знайти чимало проукраiнських демагогiчних фраз, ми таки чiплялися; ми з ними йшли, як з перепусткою, у стан ворога, i хоч менi за «валенродизм» перепало з усiх бокiв, я ще раз кажу: будьте чеснi i згадайте, як ви, нiколи не вiрячи в генiй Ленiна, спекулювали його псевдодемократичним фразерством!.

. А втiм, i творцевi цього термiна Адамовi Мiцкевичу перепало вiд самого Івана Франка, й, треба сказати, вельми несправедливо.

Аргументувати свою незгоду iз сталiнiзмом в умовах тоталiтарноi системи, залишаючись при тому на волi, можна було тiльки ленiнською фразеологiею, та й за це чiпляли ярлик ревiзiонiста, ну а хто б наважився тодi використовувати для протесту iсторiю Грушевського або вчення Липинського? Та що говорити – згадаймо нашу першу просвiтянську конференцiю у Львовi 1989 року, на якiй виголосив доповiдь Михайло Косiв, – у кого мiг би виникнути сумнiв щодо нацiональноi порядностi цiеi людини? – й вона мала назву «Порадимося з Ленiним»!

Проте гра з ленiнiзмом несла з собою потужну й тиху загрозу: помимо нашоi волi (таке вiдбулося й зi мною в молодостi) гуманний iмiдж вождя непомiтно, проте методично туманив голови украiнськiй iнтелiгенцii, i, хоч ми всi знали, хто задушив УНР, хто потопив чорноморський флот, хто наказав вивезти хлiб з Украiни в Росiю, спричинившись до першого канiбальського голоду, – все ж намагалися вiдокремити Ленiна вiд його улюбленоi креатури – «залiзного Фелiкса» i не дуже улюбленоi, але ж ним створеноi – Сталiна; вiд лютого терору, що його справляли буцiмто за спиною вождя, навiть вiд знищення царськоi сiм’i… Мiфом про Ленiна поволi почала утверджуватись iдея про добрi намiри революцiонерiв-комунiстiв: мовляв, якби вiн жив, не сталось би вiдомих катастроф; люди поступово призвичаювались до цiеi облудноi вiри й вiдповiдними цитатами з Ленiна оборонялися, коли iм закидали антирадянщину.

Цей блуд поволi приростав до свiдомостi зовсiм порядних i розумних людей, а декому врiс у душу навiчно.