Мандрівки близькі і далекі

Та ми тодi були ще дуже молодi й про час не думали, а вiн i нинi галопуе вчовганою дорогою, i дзвiнки на нiй теленькотять, i ми вже добре усвiдомлюемо, який то короткий шлях до бабусиного порога.

Я тодi так i не дiзнався, що пережив Євген за роки каторги, зрозумiв тiльки одне: врятував його вiд загибелi цiлющий iваничукiвський оптимiзм i успадкованi вiд наших батька-матерi поряднiсть i доброта. Про його життя в неволi я дiзнався аж потiм – з книги Євгена «Записки каторжанина».

Велику радiсть маю вiд того, що е в мене такий брат!

Й не раз, дивлячись на деяких своiх ровесникiв, якi постраждали вiд бiльшовизму, проте й сотоi долi не пережили того, що Євген у воркутинському концтаборi, а вимагають надмiрноi уваги до себе – нiби плати за муки заради Украiни – мiркую собi: хiба ж ви не знали, на що йдете, адже полiтична дiяльнiсть з усiма ii наслiдками – то ж професiя. Так нi, один гнiваеться на суспiльство за те, що не став президентом, другий не подае руки тому, який не сидiв у тюрмi, ще iнший ображений на весь свiт, бо не обрали його депутатом…

Можна б, зрештою, не зважати на амбiцii цих людей, та бiда в тому, що вони каталiзують розкол у народi – на своiх прихильникiв i ворогiв, а дисциплiнований справжнiй ворог потирае з утiхи руки й вигрiбае для себе каштани, спеченi в попелi наших дiтвацьких сварок та непорозумiнь, i набирае нових сил, щоб i далi кривдити не лише ув’язнених, а весь народ – своiм злочинним iснуванням на бiлому свiтi.

Чи ж маемо право впустити його на наш державний тракт?

3

Є в мене велика дорога, що увiбрала в свое русло всi моi стежки й путiвцi, – найважливiша магiстраль, якою впродовж столiть йшов i йде сьогоднi мiй народ, i повернутися назад не мав я нiколи спромоги анi права, i зiйти з неi не дозволили менi воля предкiв i власне сумлiння.

Це довга й тяжка дорога з неволi до незалежностi; всi ми на нiй народилися, i той, хто полишив ii з причин зневiри заради спокою чи вигоди, – без матерi назавше зостався, засуджений на небуття й непам’ять, бо тiльки марш – плече до плеча – iз своею нацiею е запорукою найповноцiннiшого людського iснування.

Не мiг вижити без своеi дороги жоден народ.