Мандрівки близькі і далекі

Зацькований страждалець, зазнавши дрiбку людяностi в ставленнi до себе, геть розм’якав – чей не всi в цьому пеклi звiрi, довiрявся «доброму» слiдчому, пiдписував потрiбний слiдствовi протокол, а потiм божеволiв, коли йому зачитували смертний вирок… 12 квiтня 1995 року пiд час обговорення на сесii Закону про владу Олександр Мороз випускае на трибуну депутата-украiнофоба Стешенка, з яким, звiсно, заздалегiдь домовився (депутати про його виступ не були попередженi), – i той змiшуе Президента з болотом. Демократи обурюються, штурмують трибуну; Мороз заспокоюе депутатiв, перепрошуе Президента, називае виступ Стешенка провокацiйним, гасить бурю, але ж мети досягнуто: Президент ошельмований! Якi аналогiчнi методи…

Стежачи за цим фарсом, я згадав: таж на першотравневiй демонстрацii в Киевi Мороз стояв не тiльки пiд портретами Ленiна – Сталiна, десь там позаду на патику хиталася парсуна Берii…

Знаете, я можу викресати в собi повагу навiть до Станiслава Гуренка, який покинув Верховну Раду Украiни тодi, коли в ii залi вивiсили синьо-жовтий прапор: то було принаймнi чесно.

Нинiшнiм же парламентом керуе дворушник – Голова Верховноi Ради Украiни iз синьо-жовтим прапорцем на лацканi пiджака й одночасно голова украiножерноi соцпартii, вiрний ленiнець.

…Я повернувся з ходiння у владу: не мiй то хлiб. Щось, очевидно, зробив потрiбного за час свого депутатства, iнакше не запрошували б мене до повторного балотування Дрогобич i Батурин. Не зважився йти вдруге: я полiтик емоцiйний, тобто нездалий полiтик. Не вмiю навчати комунiстичну голоту, яка чигае на дармовий хлiб, принципiв порядностi.

Я кажу комунiстам в очi, що вони паразити, жадiбнi до грабунку: щоб пiдкорити собi зубожiлий народ, свiдомо знищують талант господарника. «Про який голод в Украiнi ви говорите сьогоднi? – кричав я завше до них. – Голод можуть зробити тiльки комунiсти!» А вони цинiчно насмiхалися з мене, бо ж про яку комунiстичну поряднiсть може йти мова?

Я вернувся з полiтичноi дороги, зiйшов на часину з магiстралi, повернувшись у свiй теремок у Наварii.

Не хочу бiльше подорожувати, зрештою, кожному пора у свiй час йти на пасiку… ох, якби ж то серед мирних бджiл сповiльнився бiг часу! Але ж бо нi – летить! Та, може, вистачить менi його хоча б для того, щоб осмислити деякi зi своiх мандрiвок.

Вельми трудний час переживаемо в нашiй боротьбi за незалежнiсть. Проте залишаюся оптимiстом. Був у мене такий випадок: якось мене й моiх дiтей забрав до авта Володимир Яворiвський i повiз до Канева.