Мандрівки близькі і далекі

Отож я й дiти у тiй подорожi до святого мiсця самi ставали святими. І раптом при самому в’iздi до мiста перегородив нам дорогу транспарант, на якому чорним по червоному був виписаний вирок усiм сущим в Украiнi: «Комунiзм – неминучий!»

Й тодi ми разом розреготалися, зрозумiвши, що ця злочинна iдея i створена нею суспiльна формацiя конають в iстерицi i iх смерть викликае не спiвчуття, а глузи.

4

А що ж таке – дорога? Чому вона так нестримно кличе i манить, що люди, набувши тяжкою працею певного достатку й отримавши нарештi змогу втiшатися спокоем у колi сiм’i чи друзiв, сито споживати зароблене, приймати гостей i ходити в гостi, читати захоплюючi книги в умебльованих квартирах, зливатися з природою на тихих дачах, вiдкладати чесно заробленi грошi для дiтей i онукiв, зi смаком одягатися й у вiльний час грати в шахи або преферанс, одне слово – насолоджуватися життям, за першоi нагоди цi влаштованi громадяни зриваються з мiсць i саможертовно беруть на себе дорожнi клопоти.

А тi клопоти у наших умовах неймовiрно обтяжливi: лише в чергах за квитками скiльки треба настоятись, а вже, не дай Боже, перед поiздкою за кордон витримати бюрократичнi тортури в овiрах за паспортом i в посольствах за вiзою, мужньо перенести всiлякi приниження, а потiм недосипати в душних вагонах, де хтось, хоча б один в купе, всю нiч солодко похропуе, промучитись на пересадках або ж годинами, якщо не добами, вичiкувати на рейс в аеропортах у нельотну погоду, блювати в гальюнах на кораблi пiд час штормiв – та всiх можливих випробувань нiколи й не перерахуете, й не передбачите.

А все одно: найщасливiший на свiтi суб’ект, отримавши квиток i паспорт з вiзою, з тривожно-солодким тремтiнням у грудях, мов перед побаченням з коханою, вгинаючись пiд тягарем клункiв i валiз, покидае домiвку з таким вiдчуттям полегшi, нiби з тюрми вийшов, i подаеться в мандри.

О той незбагненний чар незнайомих дорiг! Що це – може, втеча вiд життя, яке щоденно з тобою, бажання очиститись вiд накипу буднiв? Напевне, й це: я ще не бачив у жоднiй дорозi розсварених подружжiв; того оптимiзму, який опановуе людиною в поiздках, нiхто й нiколи не мiг ще викресати в собi дома: сам подорожнiй настрiй i мандрiвнi люди спонукують до життерадiсностi.