Мандрівки близькі і далекі

Я побачив такi простори, якi для украiнця видаються фантастичними, а для японця, напевне, абсурдними – через iх невикористанiсть i марнотратнiсть. Тодi я теж зрозумiв, що велетенський советський колос уже самою своею критичною масою засуджений на загибель: з одного центру ним керувати неможливо, хiба що руйнувати – соцiально, екологiчно, нацiонально.

Вибрався я в дорогу з примiрником «Нового мира», в якому була опублiкована повiсть Олександра Солженiцина «Один день Івана Денисовича», що спричинилася до iнакодумства в головах мiльйонiв мешканцiв iмперii: iхав я тодi з цим твором, немов iз самим молодим Солженiциним в одному купе, – i таки був вiн поруч зi мною, муж, який рятував честь росiйського народу.

Я йому повiрив – «кроткому пророковi», ми багато з ним розмовляли, i я втiшався його прихильнiстю до мене – украiнця.

Тодi я ще не мiг знати, що назустрiч цiею самою залiзницею у вiддаленiй вперед на тридцять рокiв часовiй площинi iде пiд прiзвищем знаменитого письменника зовсiм iнша людина – новiтнiй Гришка Распутiн, який зганьбить i так уже зганьблену пролитою кров’ю у Тбiлiсi, Баку й Вiльнюсi Росiю, – напередоднi найтяжчого в свiтi злочину проти людства – чеченськоi рiзнi.

Багатий, як Крез, з распутiнською бородою лауреат Нобелiвськоi премii повертався з Америки на батькiвщину через Сибiр, однiею думкою стривожений: а як йому облаштувати Росiю, зi складу якоi Украiна так непоштиво вийшла, i що, власне кажучи, повиннi вiн i цар Борис чинити з непокiрними хохлами.

Вiдокремилися, щоправда, вiд Росii й iншi республiки, але ж ота крихiтна зелена оаза у пiдчерев’i монстра – то його фундамент, без якого осядуть глинянi ноги колоса, i з ним станеться те, що з будинком пiд час землетрусу; кожен, мабуть, бачив ту руйнацiю на кiноекранi без звуку: спочатку розколюються стiни, а потiм вони самi тихо валяться, хоч поштовхiв уже й немае.

Пiзнiше я iздив – бо чому ж би не використати безвiзову можливiсть – i на Полярний Урал, i в Середню Азiю, але ця мандрiвка залишиться матерiалами для роздумiв на все життя: я побачив на власнi очi величезну iмперiю, яка здавалася незмiрно могутньою своiми розмiрами, та якраз ця нiбито перевага породжувала в моiй свiдомостi зухвалу думку про ii перевантаженiсть земними обширами, мов шлунок безнадiйного ненажери.