Мандрівки близькі і далекі

Тут паркан, там сусiдська межа, а ще далi три кiпцi або хрест, якi означають, що за ними починаеться чуже село, а дорогу до лiсу перегородила рогачка; потiм у церквi почуе дитина заповiдь «не кради», а в школi учитель розповiсть про кордони твого народу й покаже на мапi рiзнокольоровi клаптики, окресленi штрих-пунктирними кривими лiнiями, якi означають «зась» непрошеним гостям; i звиваеться, карлючиться той штрих-пункт, бо кожен клаптик землi надто дорогий тiй чи iншiй державi, – прямолiнiйнi кордони iснують хiба що в пустелях; про тi межi домовляються високi державнi мужi й уряди – сперечаються, погоджуються й тiльки тодi iх переступають, коли це дозволено, а як хтось порушить готар – то воюють; а тут: лежить стратована державною сваволею одна шоста частина земноi сушi, й належить вона не окремим людям, якi б ii любили, вiдповiдали за неi, оберiгали, змагалися мiж собою, – хто краще свiй клаптик обробить, хто краще про свою землю скаже, напише, проспiвае, – а вiдчуженiй вiд людей всевладнiй державi, яка ту сваволю чинить, й кочують державною й разом з тим нiчиею землею конфiрмованi владою пройди, якi нищать, руйнують, крадуть земне добро, замулюють рiки, труять гербiцидами грунти, щоб нинi вродило, а про завтра байдуже; нищать живнiсть у рiчках, вiдводять мертвотнi стоки в чистi озера, вирубують лiси, висушують життедайнi болота, затоплюють чорноземи, щоб мати своi власнi моря, позбавляють автохтонiв почуття прив’язаностi до рiдних мiсць, руйнують iнстинкт власностi, iнiцiативу й перетворюють господаря в бомжа: мандруйте, бездомнi, безматiрнi, безнацiональнi волоцюги, змiшуйтесь, забувайте, хто есьте з роду, давiть слабшого, вiдбирайте в нього право говорити так, як його навчила мати, й примусьте його спiлкуватися «человеческим» суржиком, забороняйте справляти старовиннi обряди, насмiхайтеся над вiрою i звичаями – ось яка вона, безмежна росiйська воля на безмежних просторах! Сваволя, розбiй, хамство, блюзнiрство, денацiоналiзацiя – бо власник однiеi шостоi частини земноi сушi не мае поняття про нормальнi взаемини вiльного з вiльним.

Моi прикрi роздуми над знеособленням людини й народiв у росiйському свiтi пiдсилились, здавалось би, марною деталлю: в жодному сибiрському селi я не побачив такого звичного для цивiлiзованих громад атрибута як паркан, плiт, загорожа.