Мандрівки близькі і далекі

Вiзьмiмо релiгiю: безглузда, на перший погляд, боротьба з Богом, якого, за бiльшовицькою фiлософiею, немае, перемiнилася насправдi в нещадну вiйну з нацiональними меншостями iмперii – з iх звичаями, обрядами, традицiями, закладеними в релiгiйнiй iдеологii. А те нахабне фальсифiкування та грабування iсторii пiдлеглих народiв, те повсюдне випинання першоначала сюзерена, вiд якого, мовляв, усе пiшло – родовiд i культура, й науковi здобутки нацiй, в iмперii сущих! Я не можу вийти з дива й нинi: чому росiйськi великодержавники не здогадалися визнати своiм гербом древнiй киiвський тризуб – отак, як присвоiли собi украiно-руськi билини, – i залишилися нинi з кумедним i анахронiчним двоголовим орлом, якому всього двiстi лiт вiд роду i який мертвий есть, бо вiдтяв йому голови сiмдесят вiсiм рокiв тому Володимир Іллiч.

Так ось чому пiднялося виття за вiдновлення Союзу: не лише через втрату колонiй – причина тут набагато глибша. Украiна проголошенням незалежностi видерла з лап Росii вкрадену нею свою первiсну iсторiю, i сьогоднi весь свiт вже знае, що украiнцi на украiнських землях завжди були единими автохтонами, i нiяких iнших народiв Киiвська Украiна-Русь нiколи не виколисувала.

Солженiцин цю iстину збагнув глибоко. Знаючи, що iз своiм публiцистичним талантом вiн може бути великим тiльки у великiй iмперii, письменник стривожився: Росii загрожуе цiлковитий розвал. Ким стануть солженiцини пiсля загибелi iмперii, кого представлятимуть? Адже соборна росiйська нацiя ще не утворилася, вона розпорошена по всiх землях колишнього Союзу («где кусок хлеба, там дом родной»; в Чеченii росiйськi федеральнi вiйська винищили десятки тисяч мешканцiв, серед яких вiсiмдесят вiдсоткiв росiйськомовних!), вона не визначена в етнiчних кордонах, росiяни, якi iсторично жили з розбоiв i завоювань, залишилися й нинi скитальцями.

Не матиме кого представляти письменник, коли розпадеться iмперiя! Тому-то переляканий Солженiцин природно перемiнився з демократа в шовiнiста i в унiсон з Жириновським волае про вiдновлення iмперii, яка мае iм’я несформованоi ще нацii, – й тим самим обидва закликають до пролиття кровi. Сталося те, що не мае в свiтi аналога: вiчна противага злу – лiтература – стала глашатаем зла. Оце i вся вам загадковiсть росiйськоi душi, якоi й насправдi «не понять умом».

А втiм, iсторiя завжди дiе доцiльно, хоч ту доцiльнiсть не завжди можна вiдразу збагнути.