Мандрівки близькі і далекі

Інодi те, що видаеться негативним, дае позитивнi наслiдки: ленiнська видозмiна iмперii, якою не була моторошною, приквапила ii кiнець; кiнець iмперii дасть початок створення класичноi росiйськоi нацii.

Одне слово, вiдбуваеться процес творення нових держав, якi житимуть у третьому тисячолiттi, i вiн вельми болiсний.

…Й нарештi сталося! Мрiя, яка так щемно й солодко затеплилася в моему серцi ще в дитинствi, враз здiйснилася.

Тяжко дихае поiзд, стугонить, спинаючись на Саянський перевал i, неспроможний здолати крутий нахил, звиваеться змiею попiд скелями, з лютi сичить гарячою парою i врештi, звiдчаений своiм безсиллям, вгризаеться в гору, пробиваючи в нiй тунель; пiтьма смолою прилипае до очей, та за мить у вiкнах вагона знову зблискуе слiпучо-зелене свiтло; смерекова тайга заслоняе з одного боку небо, а з другого наповнюе глибочезнi iзвори кипучим шумовинням; поiзд стае схожий на вiдчайдушного еквiлiбриста, що бiжить по двох канатах рейок мiж прямовисними скелями й проваллями без дна; радiсть, змiшана iз страхом, захоплюе дух – ой, щоб швидше заховатися в наступний тунель, який он зяе попереду чорною аркодужною проймою; i вже хижа паща почала всмоктувати в себе, немов сосиску, раптом стонклий потяг, що витягнувся мiж двома горлами тунелiв; i знову зелене сяйво слiпить очi, i знову охолоджуе iх вогка темрява; я нараховую понад сорок тунелiв, – та ось, повернувши у протилежний бiк, поiзд вихоплюеться на волю: душу огортае полегша, нiби пiд час пробудження iз неспокiйного сну; паровоз утомлено зiтхае, втiшно посвистуе, стрiмко злiтаючи вниз, й мене охоплюе незмiрний подив вiд того, що небесна голубизна опинилася раптом долi; тайга водоспадом рине у бездонну глибiнь перекинутого неба, i треба себе примусити повiрити, що внизу не синява повiтря, а безмiр холодноi i тихоi води, яка вщерть заповнила очницю землi.

Байкал!

Сповiльнивши хiд, поiзд далi йде тихо, милуючись дивовижею озера, що впоперек легко проглядаеться до протилежного берега, звiдки вирушав на омулевiй бочцi втеклий каторжанин, i вузьким здаеться Байкал – рукою подати: то скорочуеться простiр над водною гладiнню, а вздовж не видно краю тiй голубизнi; двi години йде поiзд краем Байкалу й зупиняеться нарештi у Слюдянцi.