Мандрівки близькі і далекі

То для чого нам розпалювати мiжнацiональну ворожнечу – з одного чи iншого боку? Хiба лише для того, щоб наш спiльний ворог клепав на наших непорозумiннях полiтичнi дивiденди… Берiмо приклад з Якова Сусленського чи то з письменника Леопольда Авзегера, котрий у своiх мемуарах «Чорний кабiнет» вельми прихильно висловився про захiдноукраiнських вигнанцiв у Читинськiй областi. А найвищим зразком гуманностi хай послужить для нас благородна дiяльнiсть митрополита Андрея Шептицького.

У Приморському краю я побував в украiнських селах Полтавка i Киiв. Селяни, якi розмовляли зi мною чистою украiнською мовою, посмiювались, коли я iх називав украiнцями: «Та йдiть, що це ви кажете, якi ж ми украiнцi, ми ж хохли-и-и!» Отаке калiцтво. І яким махровим езуiтством смердять заклики мiнiстра закордонних справ Росii Козирева на захист росiйськомовного населення в Украiнi! В самих же й досi немае жодноi украiнськоi школи, жодноi украiнськоi газети, й така сама ситуацiя, як менi принаймнi вiдомо, i в евреiв.

…На вiйськовому крейсерi «Дмитрий Пожарский» я дiйшов аж до Петропавловська-Камчатського. Одного дня зважився пiднятися на Авачинську сопку – мало не до самого кратера, що без упину димить. І, коли глянув звiдти на безмежжя кряжiв, лiсiв, долин, вигукнув, забувши враз про пiдневiльнiсть цих просторiв:

«О вдячнiсть подорожей!»

7

Якось у львiвськiй кав’ярнi «Пiд левом» я запитав при чарцi у свого приятеля гiдродинамiка Андрiя Канюги, де вiн знаходить час писати науковi працi, коли я завжди зустрiчаюся з ним у кнайпi.

А й справдi, звiдки береться в мене час? Бо що там кав’ярнi – е ж сiм’я, е службовi, а то й державнi обов’язки, треба колись i вiдпочити, а скiльки часу поглинають мандри! Я так i не зумiв нi разу вiдповiсти на це питання до ладу – нi Андрiевi Канюзi, нi панi Ларисi Копань, яка колись брала в мене iнтерв’ю для журналу «Днiпро», анi читачам, котрi при зустрiчах про це мене запитують.