Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

Я прекрасно розбираюся в моряках, не забувайте. Так-от, менi вельми не подобаеться його мармиза. Я…

– Ти справдi вважаеш, – перервав я, – що це безпечно, якщо Лiкар перетинатиме Атлантику без жодного справжнього матроса на кораблi?

Розумiете, у мене дуже сильно зiпсувався настрiй, коли я почув, що все, що ми досi робили, було неправильним, i я почав собi уявляти, що може статися, якщо ми потрапимо в шторм, тим бiльше, що Мiранда говорила, що погода буде гарною тiльки певний час, а в нас, здаеться, передбачаеться так багато затримок.

Проте Полiнезiя тiльки зневажливо похитала головою.

– Ох, щоб ти був здоровий, синку, – сказала вона. – Із Джоном Дулiттлом ти завжди в безпецi. Запам’ятай це. Не звертай жодноi уваги на цього дурного й старого морського волоцюгу. Звiсно, це чиста правда, що Лiкар дiйсно все робить неправильно. Але у його випадку це не мае жодного значення. Зарубай собi на носi: якщо ти подорожуеш iз Джоном Дулiттлом, ти завжди прибудеш куди тобi треба, ти сам чув, як вiн це казав.

Я була з ним безлiч разiв i я знаю. Інколи корабель бувае перевернутий догори дном, коли ти туди добираешся, iнколи з ним усе в порядку. Однак ти доберешся в будь-якому разi. Ну, i потiм, безперечно, у Лiкаря е одна така властивiсть, – додала вона задумливо, – йому завжди надзвичайно везло. Вiн може потрапити в халепу, але таке враження, що в нього всi речi мають звичку в кiнцi завершуватися щасливо. Я пригадую, одного разу, коли ми проходили Магелланову протоку, вiтер був таким сильним…

– Але що нам робити з Беном Бутчером? – вставив свое слово Джип.

 – У тебе був якийсь план, Полiнезiе, правда ж?

– Так. Чого я боюся, так це того, що вiн може вдарити Лiкаря по головi, коли той вiдвернеться, i проголосити себе капiтаном «Кроншнепа». Поганi моряки роблять таке часом. Потiм вони керують кораблем на власний розсуд i пливуть на ньому куди iм заманеться. Це те, що називаеться заколот.

– Так, – погодився Джип, – i ми мусимо щось зробити дуже швидко. Ми не зможемо досягти Капа-Бланки ранiше нiж пiслязавтра, i це в найкращому разi.

Я не хочу залишати Лiкаря наодинцi iз ним нi на хвилину. Менi вiн пахне дуже злою людиною.

– Ну що ж, я вже все придумала, – повiдомила Полiнезiя. – Скажiть, у тих дверях е ключ?

Ми визирнули назовнi з iдальнi й переконалися, що е.

– Дуже добре, – сказала Полiнезiя. – Тепер Бампо нехай накривае стiл для обiду, а ми усi пiдемо й поховаемося. Потiм о дванадцятiй годинi Бампо задзвонить у дзвона на обiд.