Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

– Так, i вважай, що тобi повезло, – додала Полiнезiя, – що ми тебе не посадили пiд арешт за безплатний проiзд i за те, що ти зжер всю нашу солону яловичину.

– Я навiть не знаю, що нам iз цiею бiдою робити, – я почув, як вона зашепотiла до Бампо. – Грошей, щоб закупити ще хоч скiлькись м’яса, у нас нема, а ця солона яловичина була найважливiшою в наших запасах.

– А чи не було б це гарною полiтичною економiею, – прошепотiв Бампо у вiдповiдь, – якби ми засолили бувалого моряка i iли б його замiсть яловичини? За моiми припущеннями, вiн мае важити бiльш нiж сто двадцять фунтiв.

– Скiльки разiв я маю тобi повторювати, що ми не в Джоллiджинкi, – обiрвала його Полiнезiя. – Такi речi не роблять на кораблях бiлих людей!.. Утiм, – пробурмотiла вона пiсля хвилинних роздумiв, – це достобiса гарна iдея. Не думаю, що хто-небудь бачив, як вiн забираеться на наш корабель… О небо! Але ж у нас i солi бракуе. А крiм того, вiн стовiдсотково смердiтиме тютюном…

П’ята глава

Полiнезiя мае план

Потiм Лiкар звелiв менi стати за штурвал, а сам зайнявся розрахунками на картi, щоб визначити, який новий курс ми маемо взяти.

– Я в будь-якому разi мушу йти на Капа-Бланку, – сказав вiн менi, коли моряк стояв спиною до нас. – Жахлива морока! Та я радше попливу назад у Паддлбi, анiж вислуховуватиму балачки цього суб’екта всю дорогу до Бразилii.

Це справдi була жахлива персона, цей Бен Бутчер. Ви гадаете, що кожна людина, пiсля того як iй прямо сказали, що вона небажана, мала б достатньо гiдностi, аби поводити себе тихо? Та тiльки не Бен Бутчер! Вiн i далi походжав по палубi i показував нам усе, що в нас було неправильно.

Якщо його послухати, то на всьому кораблi не було жодноi путньоi речi: якiр був прив’язаний абияк, люки не були задраенi як слiд, вiтрила були пiдвiшенi задом наперед, а всi нашi вузли були зав’язанi не так, як треба…

Зрештою Лiкар попросив його замовкнути й спуститися всередину корабля. Вiн вiдмовився, заявивши, що, поки все ще спроможний стояти на палубi, не дозволить, аби його втопили якiсь суходольнi невiгласи.

Це змусило нас вiдчути певнi занепокоення. Вiн був настiльки здоровезним лобурякою, що неможливо було передбачити, що вiн здатен накоiти, якщо розiйдеться по-справжньому.

Ми з Бампо говорили про це внизу в iдальнi, коли увiйшли Полiнезiя, Джип та Чi-Чi й приедналися до нас. І, як зазвичай, Полiнезiя мала план.

– Слухайте, – сказала вона, – я впевнена, що цей Бен Бутчер контрабандист i погана людина.