Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

– Знаеш, Томмi, – сказав вiн, – якби ж то не мiй ревматизм, а так я майже готовий iхати з Лiкарем. Є щось таке у суднi, яке стоiть пiд вiтрилами i готове вiдплисти, що завжди змушувало мене вiдчути жагу пригод i мандрiв. А що це ти тягнеш на борт у цих бляшанках?

– Це патока, – сказав я, – двадцять фунтiв патоки.

– Боже мiй, – зiтхнув вiн i засмучено почвалав геть, – це тiльки робить мое бажання податися з вами сильнiшим, нiж будь-коли. Але ж мiй ревматизм такий страшний, що я ледве…

Я далi вже не розчув, бо Меттью вiдiйшов задалеко, усе ще щось бурмочучи, i зник у юрмi, що зiбралася на причалi.

Дзигар на Церквi в Паддлбi вiдбив полудень, i я повернувся, почуваючись вельми заклопотаним i важливим, до виконання завдання з завантаження корабля.

Проте не минуло багато часу, як нагодився дехто iнший i знову перервав мою роботу. Це був здоровенний, кремезний i дужий чолов’яга з рудою бородою i татуюваннями, що повнiстю вкривали його руки. Вiн витер свого рота тильною стороною долонi, двiчi сплюнув на мур набережноi i сказав:

– Хлопче, де шкiпер?

– Шкiпер! Кого ви маете на увазi? – перепитав я.

– Капiтана. Де капiтан цiеi посудини? – прохрипiв вiн, показуючи на «Кроншнеп».

– А, ви питаете про Лiкаря, – сказав я. – Але його зараз тут немае.

У цей момент Лiкар приiхав, а в руках його було повно записних книжок, сiток для метеликiв, скляних контейнерiв та iншого природознавчого спорядження. Великий чолов’яга пiдiйшов до нього, з повагою торкаючись капелюха.

– Доброго ранку, Капiтане, – привiтався вiн.

 – Я чув що вам бракуе робочих рук для подорожi. Мене звати Бен Бутчер, бувалий моряк.

– Дуже радий з вами познайомитися, – вiдповiв Лiкар. – Але боюся, що не зможу взяти ще кого-небудь у команду.

– Та ви що, Капiтане, – оторопiв бувалий моряк. – Ви ж не збираетеся протистояти штормам у вiдкритому морi без жодноi допомоги, якщо не брати до уваги цього нещасного парубiйка, та ще й на такому великому суднi!

Лiкар запевнив його, що збираеться, але чолов’яга нiкуди не пiшов.

Вiн надокучав i сперечався. Вiн застерiг нас, що знавав чимало кораблiв, якi потонули через – недоукомплектування. Вiн дiстав свiй, як вiн його назвав, стирифiкат – папiр, у якому писалося, який вiн гарний моряк, i благав нас узяти його, якщо тiльки нам дорогi нашi життя.

Однак Лiкар тримався вельми твердо – був увiчливим, але рiшучим, i врештi-решт чолов’яга засмучений забрався геть, кинувши, що напевне бiльше нiколи не побачить нас живими.