Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

Перед тим, як я полишив Джоллiджинкi, мiй августiйший батько Король сказав менi не вагатися й багато мандрувати. Ви людина великоi студiйностi. Побачити свiт у компанii з вами це шанс, на який не можна начхати. Нi, нi, справдi.

– Як тобi подобаеться жити в Оксфордi? – спитав Лiкар.

– О, терпимо, терпимо, – сказав Бампо. – Менi подобаеться усе, окрiм алгебри i черевикiв. Вiд алгебри болить моя голова, а вiд черевикiв болять моi ноги. Я викинув черевики через паркан, як тiльки вийшов за межi унiверситетного квартиралу сьогоднi вранцi.

А алгебру я успiшно забуваю дуже швидко. Менi подобаеться Цицерон. Так, я думаю, Цицерон гарний. Вiн такий спорадичний. До речi, подейкують, що його син веслуватиме на ригатi за наш коледж наступного року – чарiвничий парубок!

Лiкар на кiлька секунд зупинив погляд на здоровенних босих ногах чорного чоловiка.

– Що ж, – промовив вiн повiльно, – е щось у тому, що ти говориш, Бампо, про здобуття освiти у свiтi, так само як i в коледжi. І якщо ти справдi певен, що хочеш iз нами, ми будемо щасливi прийняти тебе.

Тому що, скажу тобi по-правдi, я вважаю, що саме ти i е та людина, яка нам потрiбна.

Друга глава

До побачення!

Через два днi пiсля цього в нас усе вже було готове для вiдправки.

Джип так просився, щоб i його взяли в цю подорож, що Лiкар зрештою здався й дозволив йому iхати. Полiнезiя й Чi-Чi були единими з решти тварин, якi вирушали з нами. Чап-Чап було доручено доглядати за будинком i за всiею звiрячою родиною, що залишалася вдома.

Звiсно, як це завжди бувае, в останнiй момент ми позгадували купу речей, якi ще треба взяти з собою, так що коли ми нарештi замкнули ворота й пiшли вниз по сходах до дороги, то всi були навантаженi цiлими оберемками рiзних пакункiв. На пiв дорозi до рiчки Лiкар раптом пригадав, що залишив кипiти на вогнi каструлю в кухнi. На щастя, ми побачили в повiтрi чорного дрозда, в якого було гнiздо в нашому саду, i Лiкар попросив його полетiти назад, замiсть нас, i попередити Чап-Чап.

Унизу на набережнiй рiчки ми побачили великий натовп, який чекав, щоб провести нас.

Бiля самого трапу стояли моi мама i тато. Я надiявся, що вони не стануть улаштовувати сцен, або заливатися сльозами, чи ще щось таке. Проте слiд сказати, що поводили вони себе досить добре – як на батькiв. Мама нагадала щось на зразок того, щоб я стежив, щоб ноги не промокали, а батько тiльки посмiхався кривою посмiшкою, поплескав мене по спинi i побажав удачi.