Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

Кожен iз нас мав свою окрему дiлянку, яка була частиною належного керування кораблем. Навiть стара Полiнезiя мiряла температуру прив’язаним на кiнець мотузки Лiкаревим термометром для ванни, для того щоб упевнитися, що поблизу немае айсбергiв.

Слухаючи, як вона тихо бурмоче прокльони собi пiд носа, бо не може в присмерку розiбрати цi капоснi цифри, я збагнув, що мандрiвка розпочалася по-справжньому i що зовсiм скоро настане нiч – моя перша нiч у морi!

Третя глава

У нас починаються проблеми

Коли вже майже настав час вечеряти, на сходах, що вели зсередини корабля, з’явився Бампо й пiдiйшов до Лiкаря, який стояв за штурвалом.

– Незаконний пасажир у трюмi, сер! – доповiв вiн надзвичайно дiловим голосом бувалого мореплавця. – Я щойно виявив його за мiшками з борошном.

– Чорт забирай! – вилаявся Лiкар. – Яка морока! Стаббiнсе, спустися вниз iз Бампо й приведiть чоловiка сюди. Я не можу зараз залишити кермо.

Отож Бампо i я спустилися в трюм i там за мiшками з борошном знайшли чоловiка, обсипаного мукою з голови до нiг.

Пiсля того, як з нього змели бiльшiсть борошна мiтлою, з’ясувалося, що це Меттью Магг. Ми витягли його вгору по сходах i поставили перед Лiкарем.

– Ти що, Меттью! – здивувався Джон Дулiттл. – Заради Бога, що ти тут узагалi робиш?

– Спокуса виявилася занадто великою для мене, Лiкарю, – вiдповiв Котяче М’ясо. – Ви ж знаете, я часто просив вас узяти мене з собою в подорожi, а ви нi разу не взяли. Ну, а цього разу, знаючи, що вам потрiбен ще один чоловiк, я подумав, що якщо заховаюся, аж поки корабель не запливе добряче у вiдкрите море, ви побачите, що я якраз те, що вам потрiбно, i залишите мене.

Однак я мусив лежати отак скрючившись цiлi години за тими мiшками, i мiй ревматизм розгулявся не на жарт. Я мусив помiняти позу, i, звичайно ж, щойно я витягнув ноги, як нагодився оцей ваш африканський кок i побачив, як вони стирчать. Боже, яка жахлива хитавиця на цьому суднi! Як довго вже тривае цей шторм? Здаеться менi, це вологе морське повiтря не дуже-то гарне для мого ревматизму.

– Нi, Меттью, воно справдi негарне. Не треба було тобi сюди забиратися. Ти взагалi аж нiяк не пристосований до цього способу життя. Я певен, що тривала подорож тобi б анiтрохи не сподобалася. Ми зробимо зупинку в Пензансi i висадимо тебе на берег.

– Бампо, будь ласка, спустися по сходах до моеi койки, i там у кишенi мого халата ти знайдеш кiлька мап. Принеси менi ту, що менша, – з помiтками синiм олiвцем нагорi.