Сторінка з книги

В цi «вiкна» випускалися буфи з тканини рiжноi барви, що дуже прикрашало тогочасне мальовниче чоловiче вбрання. Але послiдовно зайшли змiни i в цiй обувi: почали ii робити з самоi тканини, переважно з оксамиту, почали вважати за велику елеганцiю надавати iй якнайбiльших розмiрiв та найкруглiшоi форми. Кiнець-кiнцем стали справедливо називати цей тип обуви «ведмежою лапою», бо вона й справдi була не бiльше зграбна, як вивернутi в середину клишоногi лапи ведмедя. Переказують, нiби той зразок запровадив французький король Карло VIII, бо хотiв з помiччю його зробити непомiтним, що в нього на нозi було шiсть пальцiв, вiд чого його нога мала потворну форму.

В XVII–XVIII вв. у Парижi вигадали моду на барвнi черевички, якi могли носити лише дами «доброго роду», тобто панi шляхотного походження. Були це переважно шовковi та едвабнi черевички на дуже високому, вигнутому закаблуку. Іншi ж жiнки, з широких мас та переважно робiтницi мiськi (бо селянки найбiльше вживали деревляних черевикiв – «сабо») – смiли взувати лише черевики сiрого кольору (з французького – «грi» – gris).

Вiд того й пiшла по всьому свiтi знана назва «grisette» – гризетка, що дають ii вбогим мiським дiвчаткам, переважно тим, що мають веселу та легку вдачу.

По французькiй революцii, коли не тiльки в одягу, але й в архитектурi, мистецтвi, письменствi запанувала так звана «клясична» мода, тобто наступив поворот назад, до колишнього-стародавнього, спробували повернути знову до життя й колишнi сандалi.

Але, що в Парижi зимнiш, як було в Грецii, то сандалiю перетворили на черевичок, що залишив вiд свого клясичного первовзору лише переплетенi навколо ноги стьожки замiсть ремiнцiв. Одначе тому черевичковi дали старовинну назву «котурнiв», хоч з клясичними котурнами ця модерна обув не мала нiчого спiльного. Та ж, видимо, назва ця сподобалася тогочасним людям, бо й досi вона живе в балетi, де котурнами звуть рожевi шовковi танцювальнi черевички балерин.

А втiм, поволi кожен народ, чи навiть люди якоiсь одноi околицi, витворили собi власний взiр обуви, що вiдповiдав iх замилуванню, способовi життя, працi, потребам та клiматичним умовинам. От так з’явилися iталiйськi «ескорпiно», подiбнi до наших «постолiв» чи «морщакiв», iз шкiри, примоцованi навхрест на нозi переплетеними кольоровими вовняними стьожками.