Сторінка з книги

Особливо ж переконувало його те, що попереднiй власник концесii, американець Девiс наприкiнцi своiх розшукiв таки знайшов у тiм мiсцi келих з найменням Тут-Анк-Амоновим та алебайстрову статуетку, яка – правдоподiбно – зображуе жерця Аi, Тут-Анк-Амонового сучасника[12 - Вiдносно вимови египецьких наймень поднесь iснуе велика плутанина, що залежить вiд не зовсiм з’ясованих ще законiв староегипецького письма. Картер, напр[иклад], читае наймення згаданого жерця – ЕЙІ, тим часом Ermann вважае за справжне звати його ЕЄ. (Див.

A. Ermann bearbeitet von H. Ranke. «Aegypten und aegyptisches Leben in Altertum». Ст. 135. T?bingen, 1922.) Те ж саме можна сказати й вiдносно наймення Тут-Анк (Анг) – Амона (Амуна).], а також шматки деревляноi шабатурки з поламаними золотими плиточками, на яких були зображення та наймення Тут-Анк-Амона i його дружини. Спираючись на цьому, Картер мав переконання, що не знайдена ще домовина Тут-Анк-Амонова мусить конче бути десь близько, й тому не зважав на перестороги старших колегiв.

Працю розпочато взимку 1914–1915 р.

Але тепер на завадi iй стала вiйна. Та, не зважаючи нi на що, Картер з усякими труднацiями р. 1916-го знову прибувае до Люксору. І тут враз довiдуеться, що на мiсцi розпочатих ним праць господарять вже тубiльськi археольоги-бандити. Копачi-робiтники, що працювали ранiш з Картером, оповiли, що одна банда арабiв уже знайшла гробницю, та не встигла нею поживитись, бо на них налетiла друга банда, подужала перших шукачiв i саме тепер завзято там працюе. Картер, не гаючи хвилини, того ж вечора з кiлькома фелагами з партii своiх копачiв подався до мiсця розкопин. Прибув у «Долину Смерти» опiвночi, але саме вчас: пiд землею гупали мотики «неконцесованих» конкурентiв, що спустились мотузом в глибоку шахту. Край мотуза був припнятий на поверхнi. Розлючений Картер всамперед перетяв мотуза й таким чином ув’язнив пiд землею непроханих аматорiв старовини. А тодi, не довго думаючи, по свойому мотузовi сам-один спустився в шахту, де й знайшов вiсьмох шукачiв. Картер – не белетрист, а тому досить коротко розповiдае про цi приемнi хвилини. Вiн тiльки говорить, що «запропонував» бандитам на вибiр: або ж взагалi лишитись у шахтi, або скористати з його линви, щоб вилiзти нагору. Конкуренти вибрали останне…

Та знов таки й тепер доля неначе глузувала з упертого вченого: могила, в якiй вiн опинився, не мала зв’язку з Тут-Анк-Амоном. Це була порожня домовина, свого часу приправлена для королевоi Гатасу, тiло якоi, однак, нiколи тут не лежало.