Сторінка з книги

Прикрiплялися сандалi до ноги (без панчiх чи онуч) легенькими ремiнчиками. Цi ремiнчики, а часом – то й уся пiдошва, яку робили з рiжного матерiялу, були позлоченi, вигаптованi, рiжноi барви. Траплялися й такi сандалi, що iх не прив’язували до ноги, а взували, як нинiшню пантофлю. Такi знайдено, наприклад, у славнозвiснiй гробницi фараона Тут-Анх-Амона. Тримала iх лише одна перепаска, що проходила помiж великим та другим пальцем ноги й обхоплювала ногу довкола над щиколотком.

Єгипетськi жерцi найвищих посвячень, яким не вiльно було споживати нiчого, «що мае життя», анi одягатися в шкiри звiрят, носили сандалi, переважно плетенi з волокон пальми чи папiрусу, тобто мали таку ж мотузяну пiдошву, яку й тепер роблять для хатнiх черевикiв.

Вiд египтян навчилися шити й уживати сандалii жиди, як про це згадуеться в II-й книзi Мойсеевiй. З Євангелiя ж знаемо, що сандалii носив також Ісус Христос. Були то сандалi, очевидно, ремiннi й ремiнцями до ноги примоцованi, бо св. Іван Хреститель не визнавав себе «вартним розв’язати ремiнь взуття» Христового.

Пiзнiшi греки так само носили переважно сандалi, хоча – селянство та робiтники – здебiльшого ходили босонiж. Навпаки, – люди заможнi та велике панство мали розкiшну обув, подiбну й до теперiшнiх черевикiв. Вiдомо, наприклад, що деякi гетери вживали своiх елегантних вицяцькованих сандалiй як реклями: на пiдошвах мали вирiзанi слова: «Ходи за мною!» Видима рiч, такi сандалi мусiли бути раз-у-раз новi, щоб могли «друкувати» чiткий заклик на тодiшнiх мiських хiдниках, висипаних пiсочком.

Тож i не диво, що тодiшнi гетери нарiкали (в комедiях тогочасних авторiв), на те, що iм доводиться «руйнуватися на саме взуття». Вiйськова та мисливська обув уже мала часом й халявки, одначе пальцiв нiг не прикривала.

В Римi шевцi дiйшли вже до справжнього мистецтва, бо попит на обув усе зростав, а вимоги до неi ставилися щораз вищi. У римлян, як вiдомо, на всi прояви суспiльного життя були виробленi певнi й непорушнi приписи. Отож, було так само «регляментоване» й уживання взуття.

Сенатори носили на сандалях оздiбну застiбку у виглядi срiбного пiвмiсяця й нiхто iнший не смiв мати подiбноi на своему взуттi, аж поки не ставав сенатором.

Славнi переможцi, претори, консули (високi урядовцi) мали право носити взуття пурпуровоi барви. Жрицi-вестальки, рiжнi жерцi та «камiли» храмiв, тобто юнаки, що потiм мали стати жерцями, так мовити по-сучасному – «поганськi семiнаристи», мусiли носити лише бiлу обув.