Силует

Та ж помiж радiсними обличчями дiтей щасливоi Праги все частiше почали об’являтися розпачливi постатi сирiт-безбатьченкiв. Тих, що iм вiдiбрано все. Навiть наймення само.

І пiзнала Прага сум iхнiх очей. Згадала тих, що колись, як замовк був «Нiмий», з такими ж очима не з доброi волi поквапливо покидали ii. Ішли шляхом розпуки i болю в чужi свiти. Без надii, без вiри в поворот, без сили на дальшу борню…

– «Exulanti!»… – спустила Прага на розрадуванi своi очi повiки хмар.

– Вигнанцi!.

.

І озвалася в серцi ii кров Пржемисла-Орача. І пожалiла вона смутних. Бо ж хто за плугом ходить, орючи ниву в потi чола на хлiб, – той, щоправда, не розкидае на вiтер Божого дару, але ж голодному приходьковi помiч дае. Бодай хоч скибочку хлiба. А що «не единим хлiбом живе людина», – знала це Прага. Чи ж могла вона забути, скiльки пролилося в нiй крови за «Слово Боже» та за «Духа»?.. І вiдчинила дверi також i Божому Слову. І саме там, де спить мовчазним сном онiмiлий з розпуки «Нiмий».

Саме там вiдчинили дверi храму Божого тим, що прийшли хресною дорогою народа-вигнанця[6 - Чеська влада дозволила заложити в Клементiнi украiнську греко-католицьку парохiю.].

Та ж брязкiт iншого металю – млявий i скупий, брязкiт-дзвiн, що кличе щоденно служити дочасному, так легко приглушуе в розбитому серцi людському тихий заклик:

– «Прийдiть до Мене, струдженi!»…

Заглушуе не тiльки заклик тихого. Громiв небесних не чують вигнанцi за голосом розпуки та злоби, за стогоном болючим:

– «Vae victis!»…

За скрипом i скреготанням стиснутих з образи зубiв:

– «За що?.

. Про що? Чому – саме менi»?..

За шепотом братньоi ненависти, неситоi, вiчно-пекучоi заздрости…

І мовчки дивиться з високоi, староi дзвiницi «Нiмий» на маленькi гуртки понурих, що приходять сюди в недiлi й свята. Дивиться… i жде.

Та раз у рiк на коротку хвилю повертаеться життя в його мосяжне серце. У Великий Четвер прокидаеться «Нiмий» зi сну.

Тодi мiцно здрiгаеться мiдяне тiло й вириваеться з оков. А як зо всiх церков католицьких полинуть дзвони до Риму, – тодi з вежi Клементiна вiдлiтае й «Нiмий». В той бо час, як i всi дзвони iншi, набувае вiн крил ангельських. Та ж тiльки всi iншi летять, щоб спiвати нечутний людям гимн для тих, хто пiдтвердив Правду свою кров’ю власною на аренах Колiзею, де життя Духа повстало з дочасних iдеалiв-снiв. А «Нiмий» не летить з ними.