Вітраж

Але ж абатиса погладила ii по плечi, перехрестила й з словами:

– Спочинь, дитинко, й не турбуйся! – вийшла з келii…

До обiда сестра Мехтильда не показалася надвiр. Нерухомо сидiла на лiжку й все думала, думала, однак нiчого не могла надумати. Одно вона бачила: ця жаба доведе ii до загибелi. Тепер це вже було ясно! Але ж… пiти в пекло заради жаби?! Чи ж хто таке бачив?

Звiсно, може, й справдi, то – непроста жаба. Можливо, що то – дух загибелi, Сатана…

За обiдом нiчого не iла. Напружувала всi сили, щоб вiдорватись вiд власних думок й уважно слухала життя святого, що вiдрiкся матерi, родини, всього, щоб служити Христовi.

А вона?.. Якась нещасна, мiзерна жаба заволодiла ii душею!.. Вона вирiкаеться заради жаби…

У сестри Мехтильди заблищали очi. Вона глибоко зiтхнула й пiднесла голову. І враз вирiшила твердо, що мае чинити.

Всилу дочекалася кiнця обiду й мерщiй подалася в сад.

Жан-П’ера не було на грядках, тiльки стирчала встромлена в землю його лопата. Сестра Мехтильда вхопила лопату, прожогом кинулася до старого водограя й розкидала там так старанно збудоване вчора жаб’яче житло.

Потвора сидiла спокiйно й дивилася на чорницю. Тепер ii очi здавалися иншими: в тих баньках ясно блищала перемога, трiумф. Немов би та потвора говорила:

– «Тепер вже все однаково. До грiха я тебе довела! Душу твою занапастила!»

– Так згинь же ти, пекельна спокусо! – прошепотiла Мехтильда.

І, заплющивши очi, щоб ще раз не пiддатися «грiшному милосердю», з усiеi сили вдарила – вона гадала – по жабi…

Потiм, не обертаючись, не поглянувши на наслiдки свого розпачливого вчинку, Мехтильда побiгла назад.

Ще встигла вiднести лопату й застромити ii в землю, на попередне мiсце. Тодi так само гарячково побiгла вона до абатиси, кинулася перед неi навколюшки й тремтячим голосом, але з полегшенням на серцi, промовила:

– О, свята мати! Я – велика грiшниця!.. Ось мiй грiх!..

Христiянин

З пам’ятноi книжки

Джемiля-Алi-Огли охрещено в п’ятницю.

Тим то вiн як справжнiй христiянин не схотiв святкувати свого «народження у Христi» в цей посвятний мусулманський день. На те е недiля. Через те й Джемiлiв бенькет вiдсунено на два днi, на сьогоднi.

Всi «вiрнi» з глухого селища Киз-Цхале, що прищулилося в горах, далеко вiд свiту, ще до-схiд-сонця зiйшлись бiля церкви. Це була глибока щiлина в червонiй скелi, яка не мала навiть дверей i загалом менче, нiж що нагадувала Божий храм.