Вітраж

Ого! Такий вояка! Хотiв би я подивитися, хто б насмiлився пiднести руку на св. Юрiя!..

Джемiль припав до землi, вдарив поклона й приторкнувся, мусулманським звичаем, обома долонями до пiдлоги.

– До Тебе я молюся, св. Юрiю! Поможи менi! Дай, щоб здiйснився мiй сон! Щоб усе – до найменшого – було так, як оце менi снилося. Ти ж бо знаеш: не тому не вбив я Шакра, що не вмiю володiти кинджалом! Все це – вино, прокляття на нього!.. Вибач же менi, святий джiгiте! Вiр менi: нiколи бiльш не стягну я такого сорому на свою голову! Нiколи бiльш не схибнуся, хоч би довелося нiколи бiльш i не скоштувати вина… Вбий мене блискавкою, як останнього джiна, що ганяеш Ти по небу пiд час громовицi, так мене вбий, i ще гiрш менi зроби, коли збрешу! Пiшки пiду до Тiфлiса.

Там знайду Твою церкву, або хоч образ Твiй. Не може ж бути, щоб такий великий джiгiт – ще й святий – не мав у Тiфлiсi своеi церкви! І всю зброю ворогiв своiх принесу Тобi в подарунок. Це – обiцяю Тобi!

Ще раз у землю вклонився Джемiль i, заспокоений, знову лiг.

На душi його прояснилося. Немов вiтрець розвiяв пекуче почуття образи.

Джемiль поглянув навколо себе. І такою милою, святою видалася йому ця, напiвпорожня, ченцева-мiсiонарова хатина. Тихо, рiвним вогником горiла синя лямпада перед хрестом. Нiжним, лагiдним промiнням освiтлювала вона обличчя Христове, грубо вирубане з камiння, поличку з книжками та церковними рiчами. Пiд другою стiнкою, на низькому лiжку, спокiйно спав о.

Амврозiй.

Свята тиша, неначе нiжною рукою, погладила душу Джемiлеву. Йому схотiлося ще щось дати св. Юрiевi. Щось надзвичайно гарне, не щоденне, вийняткове. Щоб i святий одчув таку саму промiнну радiсть, як одчував вiн – Джемiль. І раптом справдi чудова думка прийшла йому. Вiн зiп’яв руки, притиснув iх до свого вщерть переповненого серця й жагуче промовив:

– У кожного ворога, що вб’ю, присягаюся, – вiдрiжу я праве вухо. В усiх-усiх! На нитку, як намисто, нанижу тi вуха.

І на образ Твiй, св. Юрiю, повiшу! Гарне це буде намисто, ах, гарне! Будеш пишатися ним перед усiма святими. Бо ж, певно, жадний такого не мае. Нехай! Хай i небо й земля знають, як помагае св. Юрiй, i яку за це пошану мае!.. Так учиню я, Джемiль-Алi-Огли, що в п’ятницю охрещений Пантелеймоном. Це обiцяю Тобi, св. Юрiю! А Ти знаеш, що нiколи не був брехуном единий син мого батька. Амiнь!..

О. Амврозiй учув останнi слова.