Вітраж

І коли бiльше пасмо того «прядива», що вже не вiд сьогодня почало лiтати над головою, обвiеться довкола думки, треба його розмотати на паперi. Але не записувати в нотатник: що вiдразу не знайшло вiдповiдноi форми, те вже дефiнiтивно пропало. Студii?.. Видима рiч, деталi треба перевiрити, але ж навряд, чи може хтось писати про те, чого ранiш не знав.

4. «Пляни на майбутне»? Моi лiтературнi завжди пов’язанi iз загально екзистенцiйними. Шукаемо способу залагодити останнi так, щоб можна було здiйснювати першi.

Як знаете, нинi лекше знайти працю, що робиться без думки й, навпаки, тяжко мати змогу для чинности духовоi. Особливо ж, коли не хочеш скеровувати пера в той бiк, що мiг би бути бажаним «пановi шефовi», видавцевi, редакторовi чи комусь iншому, що бажае мати «крам, якому забезпечений вiдбут». Щодо мене, я волiла б писати в канцелярii, хоча з попереднього досвiду вважаю це за важне, як бути поденщицею на винницях.

Отож, коли й в цiм роцi пощастить уникнути працi виключно для iснування та можна буде забезпечити досить дорогу «бутафонiю письменницi» – тепло в хатi, свiтло, ленти на машинку й таку iжу, що ii приладження не тривае довго, а ще й – найдорожчу рiч – книжку, яку менi персонально досить тяжко здобувати в порядку позики, бо потребую переважно лiтератури романськоi, то, може, з помiччю Божою, закiнчу трилогiю томом своiх «Спогадiв сестри на полях крови», бо ж, як бачу, про вiйну переважно згадують чоловiки.

Про iншi рiчi, що iх кортiло б написати, не можу згадувати, бо вигляди на здiйснення тих мрiй вельми маленькi.

Головне ж, щоб була вислухана молитва, яку повторюе один премилий брат василiянин, а за ним i ми: «Дай, Боже, витривати, не захворiвши»!

Грiх

З пам’ятноi книжки

– Ех ти, потворо! – вигукнув старий монастирський городник Жан-П’ер, вивернувши лопатою величезну ропуху з грядки.

Перелякана жаба плигнула. Плигнула незграбно, бо Жан-П’ерова лопата розрубала iй лапку. Далi жаба тихенько поповзла, силкуючись сховатися в бур’янi.

Але ж, видимо, Жан-П’еровi того було мало, бо вiн ще раз замахнувся лопатою, щоб добити «потвору».

– Жан-П’ере, Жан-П’ере! – зненацька загукала на нього одна з чорниць. – Ідiть мерщiй: вас кличе мати абатиса…

Городник обтрусив синю попередницю, скинув бриля й пошкандибав дорiжкою. Жабi на цей раз було врятовано життя.

Бiля неi спинилася молоденька чорниця. Вона недалеко полола грядку й бачила всю пригоду.