Нічний молочник

– Та спить вiн пiсля змiни, – спробувала Валя вiдстояти чоловiкове право на вiдпочинок.

– Це важливо дуже, – наполiг другий чолов’яга. – Ми його на п’ять хвилин. Одну справу обговорити, i все.

До будинку Валя iх не впустила. Лишила стояти на порозi. Сама зайшла до кiмнати й потермосила чоловiка.

– До тебе з роботи прийшли, з аеропорту. Там, на порозi. Вийдеш?!

Дiма тяжко зiтхнув i спустив ноги з канапи. «Хто ще такi?» – запитав дружину, чудово розумiючи, що вона нiкого з його спiвробiтникiв знати не може.

По-перше, тому, що нi з ким з роботи вiн не товаришував, а по-друге, сама Валя жодного разу нi в Борисполi, нi на будь-якому iншому летовищi не бувала.

Вийшовши на порiг, вiн сонним поглядом витрiщився на вiзитерiв i вiдразу iх упiзнав – то були вантажники Борис i Женя з багажного вiддiлення. Тi самi, що вламали його «не помiтити» чорну пластикову валiзку, яка викликала таку цiкавiсть у його вiвчарки Шамiля.

– Ми привезли! – Борис кивнув у бiк коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.

– Подивилися б самi, – втомлено видихнув Дiма.

– Нi, – заперечливо крутнув головою Борис. – Ми без тебе вiдчиняти не будемо. Все мае бути по-чесному. Разом вiдчинили, разом подiлили й забули про все. Зрозумiло?

Дiма кивнув.

– Давай у твоему гаражi, – запропонував Женя.

Дiма позiхнув i повернувся у коридор по ключ вiд гаража. Знову вийшов на порiг.

– Сюди, тут переноска е! – гукнув iм Дiма, зайшовши до гаража першим i ставши мiж задньою стiною i своiм стареньким БМВ.

Увiмкнув лампу.

Вантажники обережно опустили валiзу на бетонну пiдлогу. На ручцi все ще баламкалась багажна бiрка з кодом аеропорту призначення – Вiдень.

– Стамеска е? – поцiкавився в господаря вусань Борис.

– Зараз глянемо! – Дiма вiдiйшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з iнструментами.

Вийняв стамеску й молоток.

– Шкода ламати, – зiтхнув, стаючи навпочiпки.

– Та не шкодуй. Лiтати з нею все одно не можна, запах лишиться, i бiля неi кожен собака брехатиме!

Дiма пiдставив стамеску гострим краем до кодового замка.

Вдарив молотком, i замок трiснув навпiл.

Борис i Женя всмiхнулися у передчуттi розкриття таемницi.

Дiма пiдняв накривку валiзи. У нiс йому вдарив вiддалено знайомий солодкавий запах.

Згори лежала картонка, пiд нею – гофрований пакувальний папiр, а далi – щiльно поскладанi однаковi пуделка, кожне розмiром iз сигаретну пачку. Одна з коробочок виявилася пiдмоченою. Дiма ii розкрив.