Нічний молочник

Дiма вiдiрвав голову вiд подушки, обвiв утомленим поглядом кiмнату, до якоi крiзь двое щiльно зашторених вiкон ледве проникало свiтло.

– До дiдька iх усiх, i того собаку, i Мурика! – прошепотiв Дiма. Придивився до вiдчиненоi телевiзiйноi тумби з трьома полицями для всiлякого вiдеопричандалля, якого наразi в сiм’i не було. Саме там, на верхнiй полицi пiд телевiзором любив вiдпочивати iхнiй сiрий кiт, якого Валя називала Муриком, а вiн, Дiма, кликав Мурлом. Котик, що важив не менше десяти кiло, вiдгукувався на обидва прiзвиська i жер усе, що йому клали до миски.

– Мурло! Киць-киць! – зашепотiв Дiма, помiтивши кота на його улюбленому мiсцi.

Кiт пiдбiг до господаря, нахилив мордочку, гадаючи, що його зараз чухатимуть за вухом.

– Валю! – гукнув Дiма. – Тут вiн!

Дверi до кiмнати прочинилися. Увiйшла Валя. На ногах пухнастi капцi, поверх бузкового фланелевого халата зав’язаний фартушок.

У повiтрi запахло тельбушеною свiжою рибою. Кiт помчав на кухню, як очманiлий. Дверi зачинилися.

Дiма знову наготувався заснути. Але запах риби був сильний, та ще й знадвору раз по раз долинав якийсь шум – iхнiй будинок стояв бiля самоi дороги, якою з ближнього заводу везли великогабаритнi залiзобетоннi конструкцii.

«Може, сто грамiв прийняти на сон?» – подумав Дiма й глянув на сервант, де за скляними дверцятами стояла чергова пiвлiтрiвка для непроханих гостей. Для проханих у тому-таки сервантi, але внизу, на нижнiй полицi, зберiгалося кiлька пляшок самогону, настояного на листi молодоi кропиви.

Дiма любив настоювати горiлку на травах i ягодах. І пити приемнiше, i для органiзму наче кориснiше.

Вiн знехотя пiднявся з дивану й налив собi келишок самогонки на кропивi. Випив душком. Отут i рибний запах виявився доречним – не закусив, то хоч занюхав!

Знову прилiг i миттево заснув, мовби змучене тiло тiльки й чекало снодiйних ста грамiв.

Кiт, нажершись риб’ячих тельбухiв, подався назад до кiмнати, де спав господар i де було тепло й душно. Але зачиненi дверi його не пустили.

Довелося йому лишитися на кухнi й спостерiгати з-пiд ребристоi чавунноi батареi за своею господинею. Та, засунувши рибу до духовки, взялася за свинячi ратички. На конфорцi стояла велетенська каструля. «Буде холодець», – здогадався сiрий кiт.

Тим часом у дверi знадвору хтось постукав, i господиня, полишивши гострий нiж на стiльницi, вийшла в коридор.

– Ми з аеропорту, – пояснив один з чоловiкiв, що стояли на порозi. – Дiма потрiбен.