Нічний молочник

Їй згадалось, як вона всього боялась у вiцi чотирьох-п’яти рокiв. Боялась опинитися самою посеред заснiженого поля, коли iздила з батьками до знайомих у село пiд Киевом. Боялась пiдходити близько до шосе, яким мчали велетенськi гуркiтливi вантажiвки. А найцiкавiше, що iй подобалося вiдчуття страху, як багатьом дiтям подобаються страшнi казки, розказанi на нiч – вони не вiдпускають дитину в сон, змушують зазирати пiд лiжко й засинати з увiмкненим свiтлом, щоб чудовиська й страховиди з казок не прослизнули до дитячоi спальнi.

Замiсть махрового халата Веронiка одягла довгу коричневу дублянку, перед тим обмотавши шию шаликом з козячоi вовни.

Зараз вона прогуляеться вздовж високого потужного заднього муру Софiiвського собору. Дiйде до Стрiтенськоi, далi до Рильського провулка, i назад. І так разiв зо три-чотири. Це ii перевiрений маршрут заспокiйливоi прогулянки. І якщо з неба падае снiг, а вона крокуе вздовж високоi бiлоi монастирськоi огорожi, то все у свiтi владнаеться. У ii внутрiшньому свiтi.

Інший свiт iй непiдвладний.

9

Мiсто Бориспiль. Вулиця 9 Травня

Пiсля «зникнення» Мурика життя у Дiми вдома стало похмуре, як нiч. Валя по п’ять разiв на день висилала Дiму в рiзнi закутки мiста, де, згiдно з чутками й неперевiреними даними, бачили великого сiрого кота, що за описом i фото нагадував зниклого. Весь Бориспiль уже був обклеений розксереними оголошеннями з фотографiею Мурика та жалiбним проханням «знайти за винагороду». Валя навiдрiз вiдмовилася вiд пропозицii чоловiка написати «…за розумну винагороду».

Дiма вже й сам нерадий був, що втрутився зi своiми порадами у невдячну справу пiдготовки оголошення про зникнення кота, якiй дружина вiддалася цiлковито. Невдячну хоча б тому, що нiхто не мiг повернути iхнього Мурика. Точнiше, знайти його прах теоретично могли, але такий фiнал справи навряд чи потiшив би Валю.

Отож Дiма просто терпляче чекав, поки жiноче серце заспокоiться. Ходив собi на службу, контролював регулярне й вiдповiдальне обнюхування багажу пасажирiв, що вiдлiтали й прибували.

Стежив за настроем Шамiля. А коли повертався додому, то потрапляв в атмосферу безмежного горя. Передбачаючи прохання дружини, сам казав: «То я пiду Мурика пошукаю», i перебирався до гаража, де зручнiше облаштував свiй куток мiж задньою стiною будiвлi й старим БМВ. Навiть спiральний нагрiвач собi там поставив, щоб теплiше було.

Там, у гаражi, його й застали Борис i Женя. Спершу вони, як i належить, зайшли до будинку.