Нічний молочник

Начальник зустрiв його кивком голови й холодним поглядом. Вiн сидiв за робочим столом i крутив у руках окуляри з ледь затемненими скельцями. Монiтор з клавiатурою були зсунутi на правий край столу, а кiлька папок з паперами – на лiвий.

– Дванадцятого вранцi твоя змiна була?

– Так, – вiдповiв Дiма.

– Якийсь багаж по нашiй лiнii затримувався?

– Здаеться, нi, – Дiма напружився i силкувався втримувати обличчя незворушним, щоб випадково не викликати пiдозри начальства. – Якщо й було щось, то мусить бути задокументоване… – вiн кивнув на комп’ютер.

– Одна валiзочка, – начальник видобув з-пiд папки аркуш паперу з текстом, начепив на нiс окуляри й зачитав: «Чорний пластиковий, фiрми «Смарт-кейс».

Знову зняв окуляри й повернув свiй холодний погляд на кiнолога:

– Пройшов реестрацiю на ранковий рейс до Вiдня, але до аеропорту призначення не долетiв. Пригадуй!

Дiма заперечливо покрутив головою.

– Вилучення багажу тiеi змiни точно не було, – вже твердiше промовив вiн.

– Ясно! Значить, вантажникiв робота! Ну, добре, йди! – видихнув начальник.

У цьому «добре, йди» Дiма вчув загрозу пострiлу в спину.

До багажного вiддiлення тим часом приiхали валiзки з Амстердама. Дiма з Шамiлем обiйшли iх, але й тут усе було чисто.

Уже вийшовши зi службового автобуса, Дiма зупинився бiля кав’ярнi, мiркуючи, чи не посидiти йому тут з пiвгодинки. Додому не хотiлося. Там, на кухонному пiдвiконнi, Валя поставила у рамцi фото Мурика, ще й чорну смужку паперу внизу на кутик приклеiла.

Цей траур за Муриком починав дiяти Дiмi на нерви. «Здурiла вона, чи що?» – думав вiн про дружину.

До будинку заходив з осторогою. Але Валi вдома не було. На кухонному столi в маленькiй тарiлцi, прикритiй зверху емальованою мискою, лежали два ще теплi сирники. Чайник на плитцi також був iще теплий.

Дiма розвернув фото на пiдвiконнi котом до вiкна й спокiйно поснiдав. Випив чаю.

Вiн пригадав розмову з начальником, який цiкавився чорною пластиковою валiзкою.

Дiма раптом уявив собi несподiваний обшук у його будинку й гаражi. Думки завмерли вiд переляку.

Набрав по мобiльному вантажника Бориса.

– Треба термiново зустрiтися, – сказав йому нервовим тоном.

– Що, лiкаря знайшов? – спитав той.

– Гiрше.

– Можу ввечерi заiхати.

– А ранiше?

– Ранiше нiяк, я ж на роботi.

Розмова не заспокоiла Дiму. Вiн вийняв з тумбочки в коридорi двi господарськi торби. Пiшов з ними до гаража.