Нічний молочник

Переклав у них коробки з ампулами i взявся по порожнiй валiзцi гамселити сокиркою. Думав, розкришиться на дрiбнi шматки, якi можна в пакет i до смiттевого бака. Але пластик «Смарт-кейса» виявився мiцним. Сокирка лишала на нiй то дiрки, то вм’ятини, але бiльшоi шкоди завдати валiзцi була неспроможна. Покинувши цю справу, Дiма повернувся до будинку. Спати йому не хотiлося.

Вiн знову сiв у кухнi. Написав дружинi записку: «Валю! Я пiшов шукати Мурика». Вийняв з рамки фотографiю кота й поклав ii до внутрiшньоi кишенi пiджака.

Морозяне повiтря надворi трохи збадьорило Дiму, але втома з нiчноi змiни лежала на його плечах важким тягарем. Тому й бадьорiсть ця була якоюсь пригнiченою.

Але рiшення було прийнято, i вiдступати Дiма не збирався. Сьогоднi вiн купить на Пташиному ринку у Киевi такого самiсiнького Мурика, за сiрого кота навряд чи хтось проситиме бiльше двадцяти гривень. Купить, привезе i хай Валя шукае «10 вiдмiнностей», як у старих журналах на передостаннiй сторiнцi. Усi сiрi коти однаковi, всi люблять пожерти, тому однаково лежатимуть у кухнi пiд теплою батареею, слiдкуючи закоханими очима за господинею, яка готуе iжу.

У маршрутцi на Киiв було тепло, i радiо «Шансон» спiвало огидним голосом про «тьотю Шуру з Тобольська». Всiвшись у задньому ряду на м’яке сидiння, Дiма задрiмав.

13

Киiв. Вулиця Грушевського. Марiiнський парк

Наступного ранку весь Марiiнський парк був укритий снiговим пухом. Вiн лежав на голих галузках дерев, на алеях, створюючи враження чогось святково-весiльного.

Іра вже пiвгодини милувалася снiговою бiлiстю i бiрюзою невисокого палацу, що проглядав крiзь стовбури дерев. Цей палац своiм нiжним кольором так пасував до ii новоi пуховоi хустини. Вiрнiше, не новоi, а свiжопофарбованоi. Вона була такою легкою, ця хустина, що навiть не вiдчувалася, не тиснула. Зате вiддавала нiжне тепло. Воно стiкало ii русявим волоссям. Стiкало до плечей. Можливо, тому, що вона зав’язувала хустину так, як колись на нiй зав’язувала зовсiм iншу хустину мама, виряджаючи донечку до сiльськоi школи.

Та хустина також була сiренька, мишачого кольору. Але чому також? Нi, та була мишачого кольору, ця теж була мишачого кольору. А стала нiжно-смарагдового! Легкi, випорожненi ще годину тому груди майже не вiдволiкали на себе ii увагу. Тож Ірина далi тiшилася пуховiй хустинцi, нiби перефарбована вона стала теплiшою.

А в парку нiкого не було. Лише якийсь дiдок кiлька хвилин вигулював песика, а потiм зник. І Єгора чомусь не було.