Нічний молочник

Вiн же мав з боку палацу прийти. Так гадала Іра, але думки ii того ранку були нерiвнi й неслухнянi. Вночi Яся прокидалася i плакала. Й Іра подiлилася з нею материнським молоком. Зовсiм трiшки. Яся так i заснула знову, не випускаючи пиптика з ротика. Довелося Ірi обережненько пальчиком вiдкрити ротик донечцi i вивiльнити затиснутий пиптик. І в маршрутцi, що iхала темною Житомирською трасою, подрiмати не вдалося. Водiй Вася дiлився своею радiстю з охоронцем киiвськоi будови, що переважно сiдае вiдразу за водiйським сидiнням.

У Васi, бачте, щастя. Дружина повернулася. Вiн спочатку влiпив iй ляпаса, а потiм уже розцiлував i сказав, що зла на неi не тримае. Розповiдав про це гордо, але чогось наче не договорював. А Іра не дурна, знала, що вiн хоче охоронцевi сказати: «Я таки кращим виявився за того непитущого зварювальника, якщо вже вона повернулася!».

Іра iхала, заплющивши очi, але вуха заткнути було нiчим. Тож усе почуте змiшалося з ii думками й спогадами про нещодавнiй сон без картинки, зате з голосом.

І тепер, коли вона намагалася той голос пригадати, то чула голос водiя Васi. І слова про те, що «вiн повернеться», проказанi в Іринiй уявi голосом Васi, не звучали анi серйозно, анi переконливо. Взагалi не звучали.

«Може, вiн у тому гастрономчику каву п’е?» – подумала Ірина.

Ще раз озирнулася довкола. Нiкого.

Гастрономчик знайшла легко. Пiдiйшла до високого прилавка, за яким ховалася зовсiм молоденька блондинка у червоному жакетику.

– Три в одному, – з пам’ятi проказала Іра.

– «Маккофi» чи «Якобс»?

– «Маккофi».

З гарячою пластмасовою скляночкою в руцi пiдiйшла до вiтрини й взялася розглядати людей, що проходили повз крамницю. І раптом побачила свою начальницю, у якоi отримувала в «молочнiй кухнi» грошi. Злякано вiдсахнулася. Кава вихлюпнулася зi скляночки. Обпекла пальцi.

«Все-таки чужа я тут, – подумала Іра. – Нiкому не потрiбна. Тiльки молоко мое якийсь малюк п’е… Побачити б його!.

.»

Ірина до нього не вiдчувала нiчого. Нi приязнi, нi гнiву. Була сама лише цiкавiсть. Хотiлося довiдатися, хлопчик це чи дiвчинка, i ще, можливо, iм’я. Щоб могла вона, Ірина, хоча б подумки сказати своiй Ясi: «Вибач, Ясечко, але це молоко Танечцi чи Мишковi важливiше!».

– Ага, ось ви де! – пролунав за спиною знайомий баритон.

Обернулася. Посмiхнулася Єгоровi.

Той глянув на годинник.