Нічний молочник

Продавала одна бабуся двох дорослих сiамських кiшок, але, вочевидь, почала вона iх продавати тодi, коли обидвi теж були ще кошенятами. І обличчя, i руки староi були рясно поцяцькованi слiдами котячих кiгтiв.

Дiмi бiльше сподобалася пара вгодованих папужок у красивiй просторiй клiтцi. Хвилин п’ять вiн стояв, спостерiгаючи за розумними птахами. А потiм повернувся до головного завдання. Пройшов уздовж трамвайноi колii вже за огорожею ринку. Там, як йому повiдомила стара з сiамками, бомжi за три гривнi всяку приблудну сiрiсть продають.

Почувши слова «приблудна сiрiсть», Дiма миттево уявив собi Мурика. Але того дня бомжiв з дешевими котами за парканом ринку щось видно не було. І опинився врештi-решт остаточно промерзлий Дiма знову перед жiнкою у теплому сiльському кожусi i грубих чоботях, бiля нiг якоi на асфальтi в плетеному кошику пiд шматком пледу грiлися сiрi кошенята по дванадцять гривень за штуку.

– Менi потрiбен великий сiрий, – зiтхнувши, сказав Дiма.

– Наскiльки великий? – поцiкавилася добре утеплена жiнка.

Дiма показав руками приблизний розмiр Мурика. Потiм пояснив, у чому його проблема. Про жiнчине горе розповiв, про свiтлину кота в рамцi з траурним чорним кутиком.

– Ой, у мене самоi, коли Салфеточка пiд авто потрапила, мiкроiнфаркт був! – сплеснула руками жiнка. – Вашiй дружинi з чоловiком пощастило! А мене мiй три тижнi пiдряд дурепою називав!

Дiма похвалу на свою адресу «з’iв» iз задоволенням. Хотiв для продовження дiалогу посварити чоловiка продавчинi кошенят, але вчасно спинився.

Бо помiтив, як в очах жiнки сяйнула думка.

– Є в мене один сiрий кiт на примiтi, нiчий. Я його пiдгодовую, я ж на першому поверсi живу, – почала вона, привiтно всмiхаючись. – А вашого ж як звали?

– У нього двi клички було. Для дружини – Мурик, а для мене – Мурло… Але головне, щоб на Мурика вiдгукувався.

– Та вони за рибу з ковбасою на що завгодно вiдгукуватися будуть! Приiжджайте через тиждень. Я його одомашню i до новоi клички привчу.

– А скiльки буде коштувати? – обережно спитав Дiма.

– Ну, скiльки не шкода, плюс на ковбасу i взагалi на харч… Гривень з п’ятдесят…

Дiма кивнув. Узяв у жiнки номер телефону, бо не пам’ятав, якi там у нього змiни наступного тижня, i рушив жвавенькою ходою до кав’ярнi-«розливайки», що ii запримiтив дорогою до Пташиного ринку. Тепер можна було не просто зiгрiтися чарчиною горiлки, а вiдзначити майбутне повернення додому «блудного Мурика».

16

Киiвська область.