Нічний молочник

Одразу й заснув би, якби Валi не заманулося розважити його пестощами, дякуючи за пошуки Мурика. Дiма знехотя прийняв Валинi любощi. Прийняв i одразу ж заснув. І вона заснула вiдразу, нi крихти не ображаючись на чоловiка, що той так швидко втомлюеться. Вiн завше такий був. Та й вона така сама, чого вже там!

19

Киiв. Вулиця Грушевського

Маршрутка вмить заколисала Ірину. Гуркiт двигуна вривався в ii дрiмоту, але нiскiлечки не заважав. Водiй Вася провадив свою «газель» мовчки. Зимова дорога була, вочевидь, бiльш заснiженою, нiж зазвичай.

Ірина прокинулася, визирнула зi шкаралупи своеi дрiмоти, коли «газель» уже, здавалося, от-от мала загальмувати бiля метро. Але некваплива маршрутка лише дряпалася на останнiй пагорб, з якого цiле мiсто – як на долонi. Воно ii остаточно й розбудило, це мiсто. Спочатку всюди темрява нiчна, i попереду, i збоку. А потiм виринае перед тобою заграва мiських вогнiв, i хоча до них ще неблизько, кiлометрiв з десять, а серце вже пришвидшуе свое цок-цок, за яким можна лише стан душi звiрити, проте аж нiяк не час.

Звiсно, все це обман. Уся ця iлюмiнацiя. Просто реклама мiського життя. Адже свiтло горить, а мiсто спить. Воно просто прикидаеться вiчно бадьорим. От село – чесне, але бiдне. Якщо село спить, то анi тобi вогника!

Вже пiдходячи до сiроi «сталiнськоi» будiвлi, до пiд’iзду, над яким висiла табличка з номерами помешкань «25—37», – Ірина згадала своi нiчнi роздуми.

Нянечка Вiра зустрiла ii гостинно. Змусила ii спершу випити в кухнi горнятко чаю, i тiльки тодi вiдвела до кабiнету, де повiтря, нагрiте кварцовою лампою, мовби саме пропонувало роздягтися.

Звiльнивши перса вiд молока, Ірина з’iла двi миски пiдсолодженоi вiвсянки i випила ще чаю. А далi вийшла надвiр, аби молоко для «другоi змiни» нагуляти. Вже одягнута, зупинилась у дверях i озирнулася на нянечку Вiру.

– А коли начальниця приходить? – запитала у неi.

– Неллi Ігорiвна? В годинцi десятiй ii привозять. Якщо змерзнеш, повертайся ранiше, у мене варення малинове е!

На ранковому снiгу вже протоптали стежини. Одна з них бiгла вiд пiд’iзду прямiсiнько до переходу через дорогу. На тому боцi, щоправда, стежина добiгала лише до зупинки i там перетворювалася на велику темну витоптану пляму.

Ірина пройшла парком до оглядового майданчика. Зупинилася бiля поруччя.