Нічний молочник

Ось i митник-кiнолог Дмитро Коваленко, обходячи зi своею вiвчаркою Шамiлем ряди зареестрованого багажу, мугикав собi пiд нiс цiлком невiдповiдну для цiеi пори доби пiсеньку двох телевiзiйних школярок «Нас не наздоженеш!». Шамiль принюхувався до валiз i портпледiв ще з четвертоi ранку. На початку змiни його очi сяяли, блищали, горiли службовим азартом, але пiсля трьох годин роботи азарт дещо пригас. Шамiль просто чекав закiнчення собачоi змiни. Авiапасажири, як на зло, виявилися навдивовижу законослухняними.

Наркотиками в iхньому багажi навiть не пахло. А так хотiлося вiвчарцi потiшити господаря, чий погляд узагалi не знав слова «азарт». Так хотiлося, щоб вiн перестав позiхати.

Але господар цього ранку позiхав щиро, а не вiд службовоi нудьги. Не вдалося йому попередньоi ночi виспатися. На роботу довелося йти просто з-за святкового столу. Молодшiй сестрi Надьцi виповнилося двадцять п’ять, ось i погуляли на славу. Гостей було душ з двадцять, але всi своi, рiднi. Втомившись iсти й пити, розважалися караоке.

Звiдти й причепилася до нього пiсенька про те, що нас не наздоженеш! «Та кому на фiг вони потрiбнi?!» – весело мiркував собi про двох спiвачок-школярочок Дiма, але прогнати пiсеньку з голови нiяк не вдавалося.

А Шамiль мокрим носом витягував з повiтря запахи, поки зненацька один новий, незвичний дух не привернув його увагу.

Запахом вирiзнялася чорна пластикова валiза на колiщатках. Валiза була новенькою – це теж було присутне у запаховi, але, крiм новизни, була в ньому ще й якась дивна важка й недобра веселiсть.

Тож Шамiль не загавкав iз запалом, як завжди у таких випадках, а стурбовано обернувся до господаря, що також зупинився, але дивився кудись убiк, туди, де бiля вже завантаженого валiзами автокару стояли двое вантажникiв, Боря i Женя, у зелених комбiнезонах. Стояли, палили i сумирно про щось бесiдували.

Боря, який носив пишнi вуса, що спускалися до нижньоi лiнii пiдборiддя, кинув погляд на прикипiлого до мiсця кiнолога, на його собаку.

І замовк, спостерiгаючи за ними. Другий, Женя, також обернувся.

– О! Щось винюхав! – сказав Женя.

– Мимо каси! – сумно кивнув на те Борис i зiтхнув. – Одна така валiзка, i можна роботу назавжди похерити!

Обидва кинули пiд ноги недопалки, затоптали носаками важких чорних черевикiв, як вимагали правила пожежноi безпеки, i попрямували до Дiми.

– Ну, що? – спитав у кiнолога вусань Боря, дивлячись на пластикову валiзу.