Нічний молочник

А в цей час Стрiлецькою вулицею вбiк Ярославового Валу дещо квапливою, нервовою ходою наближалася молода тридцятилiтня жiнка в довгiй, проте легкiй лисячiй шубцi, котру iй два роки тому придбав на лiтньому розпродажi вже призабутий сьогоднi залицяльник. Їi золотаве волосся нiжно реагувало особливим, ледь помiтним блиском на м’яке нiчне освiтлення. Тонкий носик ледь почервонiв через легкий морозець, а може, таку ж легку нежить. Але залишмо тут як причину почервонiння морозець. У красивих дам не бувае нежитi.

Принаймнi надворi та вночi.

Вона спинилась на мить бiля Норвезького посольства, намагаючись прочитати оголошення, де зазначалися години прийому документiв на вiзи. Зрештою, iй не потрiбна була норвезька вiза. Вона належала до тих мрiйливих осiб, якi люблять читати назви вулиць, крамниць, кав’ярень i ресторанiв, але найдовше затримуються бiля рукописних оголошень на кшталт «загубилася кiшечка».

Коли вона рушила далi, вулицю Стрiлецьку з боку готелю «Редiсон» почав переходити молодцюватий i доволi кремезний чоловiк рокiв сорока у темно-синiй куртцi, джинсах i коричневих кросiвках.

Його погляд фiксував зимову вулицю з незворушнiстю веб-камери. Навiть чоловiк у капелюсi й пальтi, який iшов назустрiч, не викликав у нього нiякоi цiкавостi. Але коли з-за рожевого «хамера», припаркованого на самому розi вулиць, вийшла золотоволоса жiнка, чоловiк у капелюсi спинився, i в його руках зблиснула сталь.

Жiнка, помiтивши той самий зблиск ножа, спинилася за два кроки вiд чоловiка в плащi i скрикнула.

Молодик у синiй куртцi стрибнув уперед – йому здалося, ще мить, i вiн не встигне врятувати перелякану до смертi даму в шубi. А та, притиснувшись спиною до стiни кав’ярнi, завмерла i навiть не встигла збагнути, що трапилося, як ii схопив за руку чоловiк у куртцi й потягнув за собою. Вона тiльки встигла озирнутися й помiтити, як мiж «хамером» i стiною нарiжноi кав’ярнi нерухомо лежало тiло, а поруч – нiж, який уже не блищав.

А чоловiк у куртцi бiг униз, вулицею Івана Франка. Бiг i тягнув за собою жiнку. Вiн мiцно стискав ii долоню у своiй, раз у раз озирався, квапив ii поглядом i порухом губ, що ворушились у ритмi слова «Давай!». Високi пiдбори iталiйських чобiткiв заважали iй бiгти. Розстебнута шуба маяла, як прапор невiдомоi зимовоi краiни, а в ii очах застиг, неначе замерз, подив.

3

Аеропорт Бориспiль. Ранок

Свiт не без бадьорих людей.