Нічний молочник

– Треба буде постежити кiлька ночей…

– Чоловiк? Жiнка? – запитав водiй.

– Чоловiк, – видихнув Семен.

– Добре, – кивнув Володька.

– Все буде оплачене, – додав Семен.

– Коли починати?

– Можна завтра, бiля опiвночi.

– Фотку даси?

– Не знадобиться. Ти його знаеш.

– Хтось з наших? – у голосi Володьки почулися нотки напруженоi пiдозри.

– Ага, – Семен важко зiтхнув.

Володька подумав про зрадникiв. Про тих, кого ловили й розстрiлювали в старих радянських фiльмах про вiйну й шпигунiв.

Вiн перебрав у думках усю iхню нечисленну команду, яку зiбрав довкола себе Семен, щоб розпочати цю порiвняно нескладну охоронну справу. Всi були нормальними хлопцями. Або ж здавалися такими.

– Назви! – попросив Володька.

– Все залишиться мiж нами, – проказав Семен, хоч i розумiв, що це цiлком непотрiбне попередження може образити Володьку. У справжнiх чоловiкiв не бувае зайвих або невчасно сказаних слiв. – Справа в тiм… – почав було Семен, але обiрвав себе.

Замовк.

– Я слухаю, – не вiдриваючи погляду вiд добре прибраноi вiд снiгу дороги, промовив Володька.

– Останнiм часом, – у Семеновому голосi з’явилося бiльше твердостi. – Зi мною щось негаразд… Я хотiв тебе попрохати постежити за мною.

Володька пригальмував, з’iхав на заснiжене узбiччя, просто пiд сосни, що росли по обидва боки траси.

– Не зрозумiв, – Володька уважно подивився у вiчi шефовi. – З тобою все гаразд?

– Якщо б у мене все було гаразд, я б не звертався до тебе, – Семен глянув на годинник.

– Можемо запiзнитися, – сказав вiн спокiйно, холодним робочим тоном, позбавленим iнтонацii. – То що, постежиш?

Володька кивнув.

– У будинку навпроти на другому поверсi е вiконце. Просто на сходовому майданчику. Там теплiше. Якщо я буду робити щось дивне – зупини. Можеш силою.

Володька вивiв автiвку назад на трасу. Невдовзi вони зупинилися на роздорiжжi, на самому початку лiсовоi дороги, добре втрамбованоi широкими колесами джипiв.

Зупинилися бiля «дев’ятки», в якiй сидiло ще трое мiцних чоловiкiв. Тепер уся команда була у зборi. До приiзду «лижникiв» лишалося пiвгодини. Але перша машина, двое хлопцiв з обслуги «лижникiв», уже проiхала далi лiсовою дорогою. Їм треба було облаштувати мiсце для пiкнiка. Розставити мангал, розкладнi стiльцi й столик.

Семен переконався у професiйностi цих хлопцiв дуже швидко.