Нічний молочник

Пасажира тут-таки, пiсля видачi багажу, гальманули й вiдвели геть, але цього Дiма вже не бачив. Це вже не його з Шамiлем клопоти. Зате начальник похвалив Дiму, тим самим його заспокоiвши.

Додому Дiма доiхав службовим автобусом. Помився. Набрав номер продавчинi кiшок.

– Приiжджайте за вашим Муриком, – сказала вона. – Зараз дев’ята? Давайте об одинадцятiй на тому самому мiсцi. Але вийшло трохи дорожче. Сiмдесят п’ять.

Подорожчання вуличного кота до рiвня пристойного коньяку змусило Дiму мовчки скривити губи.

Але продавчиня цього навiть не вiдчула.

– Гаразд, об одинадцятiй, – сказав вiн i опустив слухавку на важiль.

Над Киевом синiло яскраве небо. Втрамбований снiг укривав хiдники. Тролейбус вiсiмнадцятого маршруту iхав неквапом. Пасажирiв було мало. Дiма сидiв на задньому сидiннi. Тепла турецька куртка на синтапонi грiла добре, як i обiцяв продавець на базарi. Пiд старi форменi штани вiн надягнув вовнянi пiдштанцi, отож нiякий мороз його не лякав. На колiнах лежала порожня господарська торба для кота.

Довелося з неi ампули назад на газету в гаражi викладати.

– Це ще не Пташиний? – запитав вiн у дiда, що зайшов на зупинцi з двома целофановими мiшками, повними порожнiх пивних пляшок.

– Наступна, – вiдповiв старий.

Зупинившись бiля помiченоi ще попереднього разу кав’ярнi-«розливайки», Дiма глянув на годинник. До зустрiчi лишалося десять хвилин. Вiн зайшов, узяв п’ятдесят грамiв горiлки. Хильнув i вiдчув, як бадьорiсть розливаеться усiм його тiлом.

Продавчиню кiшок помiтив здалеку.

Вона була у тому ж одязi й на тому ж мiсцi. І кошик бiля ii нiг був той самий, а бiля кошика – сiрий мiшок.

Дiма пiдiйшов, привiтався. Вийняв з кишенi грошi, вiдрахував сiмдесят п’ять. Вона кивнула на мiшок.

– Забирайте!

– Кота в мiшку? – хмикнув Дiма, а потiм збагнув, що сказав, весело розсмiявся. Бо ж i справдi – кота в мiшку.

Вона розв’язала мiшок, трiшки опустила краi, i Дiма побачив велетенського i товстого сiрого кота, набагато бiльшого, нiж iхнiй спочилий у Бозi Мурик.

– Та вiн же… – розвiв руками Дiма. – Вiн же товстий…

– Та жере, як навiжений! Тому й подорожчав…

– Вiн же й на бездомного не схожий…

– Мурику, Мурику! – демонстративно покликала його жiнка, i кiт одразу повернув до неi свою ситу морду й нявкнув. – Ось бачите? Тиждень дресирувала.

– Мурло, – напiвпошепки промовив Дiма, дивлячись згори вниз на цього сiрого хвостатого товстуна.

Кiт зацiкавлено подивився на Дiму.