Нічний молочник

А потiм сказав:

– Нiяка вона не Неллi Ігорiвна. Це вона себе задля благороднiшого звучання перейменувала. А те, що ти бiльшоi зарплатнi вимагала, це правильно. Не сумнiвайся!

– А ви про малюка дiзналися? – спитала з надiею в голосi Ірина.

– Нi ще. Хлопцi займаються. У нас система взаемовиручки. Я iм, кого треба, продзвоню, вони менi, кого треба, прорентгенять. Поки що ось вашу Неллi Ігорiвну перевiрили. Виявилася Галиною Тимофiiвною Слiпченко. Три рочки тому ще поробки та пристрiт знiмала за двадцять гривень з клiента, а тепер ось…

– То, може, це вона мене пiд машину послала за те, що я пiдвищення зарплатнi захотiла? – не на жарт злякалась Ірина.

– Ірочко! Думайте про хороше.

– Ой, торбинка! – згадала Іра. – Торбинка i коробка цукерок! Мабуть, пiдiбрав хтось.

– Я пошукаю, – спокiйно пообiцяв Єгор.

За пiвгодини Єгорова червона «мазда» звернула на Макарiв, а потiм на Кодру. Пiдвiз вiн ii пiд самий будинок. Потiм допомiг вийти з машини.

– Ось, – подав Іринi кiлька «грубих» купюр.

– Вважайте це отриманим пiдвищенням i водночас вiдпускними. Полежiть удома з тиждень, Ясю погодуйте. Нiякого Киева! А я до вас скоро заiду, провiдаю.

Іра кивнула й завмерла, стоячи бiля хвiртки, поки червона машина не розчинилася у дивнiй темрявi цього зимового вечора, яка раптово видалася iй бузковою.

23

Киiв. Вулиця Рейтарська.

Помешкання номер 10

Семен ще спав, коли Веронiка з фiлiжанкою кави зайшла до кiмнати й присiла на краечок лiжка.

Сiдаючи, вона хлюпнула кавою на свiй махровий халат. Коричнева плямка була розмiром з двокопiйчану монету. «Треба б одразу замити!» – подумала вона, але залишилася сидiти.

– Сеню! – звернулася вона до сплячого чоловiка.

Вiн щось пробурмотiв у вiдповiдь з-пiд ковдри.

– Сеню, прокидайся! Вже одинадцята!

– Одинадцята?! – перепитав сонним голосом чоловiк. Вiн провiв рукою вздовж недавно забитого стегна. Семеновi здавалося, що вiн цiлу нiч крутився з боку на бiк через це забиття.

Пiднявся, спершись на лiкоть.

– Як спала? – спитав Веронiку. – Я тебе не штовхав уночi?

– Нi, не штовхав, – Веронiка знизала плечима. – І спав без заднiх нiг.

Семен пiдвiвся на ноги. Вийшов у трусах до ванноi. Облився холодним душем. Прислухався до свого тiла. Наслухуючи, знову кинув погляд на синець. Вiн набув темно-перламутрового вiдтiнку.

Витерся рушником i, проходячи повз вiшак у коридорi, глянув на вiнок.