Нічний молочник

– Нiко! Забери його кудись, бо я вчора ввечерi ледь заiкою не став!

– Це ти про вiнок? Його сьогоднi Дарiя Іванiвна забере. Обiцяла до дванадцятоi зайти.

Семен знайшов у кухнi пакет iз супермаркету, поклав туди вiнок i повiсив на вiшак.

Одягнув спортивний костюм i вiдразу згадав учорашнiх «лижникiв». Подумав, що й вiн такий само «лижник». Адже вiн нiяким iншим спортом, крiм носiння «адiдасiвського» костюма, не займаеться. А йому ж треба тримати форму!

«Улiтку поплаваемо, у футбол пограемо», – подумки заспокоiв вiн себе.

З’iв на снiданок банан. Випив зеленого чаю. Подумав: а чи не запропонувати Веронiцi десь погуляти разом? Недiля ж сьогоднi!

Тiльки-но вiн зайшов до спальнi, як задзвонив телефон. Веронiка пiдняла слухавку, i Семеновi одразу з виразу обличчя дружини стало зрозумiло, що розмова триватиме не менше чвертi години. Повернувся до кухнi, i почув, як дзеленчить його мобiльний, залишений учора у кишенi куртки. Телефонував Володька.

– Чуеш, Сеню, давай на пiвгодинки зустрiнемося! – запропонував вiн.

– Я тут неподалiк, у «Мак-Снеку».

У кав’ярнi було порожньо. Лише якесь дiвчисько сидiло, розклавши на столi свiй портативний комп’ютер.

– Ну, ти менi й нiчку влаштував! – сказав Володька приятелевi, що сiв навпроти.

Володька й справдi виглядав утомленим. Семен глянув на нього, не розумiючи.

– Ти ж просив за тобою вночi постежити! – нагадав Володька шефовi.

– Так, – кивнув Семен. – Просив. Я думав, наступноi ночi…

– Яка рiзниця. Менi минулоi не спалося.

Так що…

– Зачекай, – Семен замислився. – А хiба я цiеi ночi кудись ходив?

Володька кивнув.

Семен згадав ранок. Згадав вiдносну свiжiсть свого тiла. Згадав сумирну, приязну атмосферу i навiть воркування голубiв за вiкном. І Веронiка нi в чому йому не дорiкала, i вiнок у коридорi вiн лише двiчi бачив: коли повернувся додому о пiв на дванадцяту i вранцi пiсля душу.

– І куди ж я ходив? – запитав Семен розгублено.

– О другiй двадцять ти вийшов з дому. Дiйшов до рогу Стрiлецькоi й Ярославового Валу.

Прогулявся вздовж «Редiсону». Потiм повернувся до початку Франка й спустився вниз на Хмельницького. Я тобi можу на мапi весь маршрут намалювати. Але це ще не найцiкавiше!

– А що ж? – з побоюванням спитав Семен.

– Найцiкавiше, що тебе чекали. На розi Чеховського провулка й вулицi Гончара. Красива, струнка блондинка у довгiй шубi…

– Ти жартуеш! – видихнув приголомшений Семен. – І що потiм?

– Ви поцiлувалися. Майже не розмовляли.