Нічний молочник

Повз них проходили люди, але все поодинцi, нiби й не було у всьому Борисполi жодноi сiмейноi пари, що йшла б попiд руку.

Вiдчиняючи дверi, Дiма помiтив записку.

«Прийдеш, термiново зателефонуй менi на моб. Боря». У коридорi iх зустрiв новий Мурик. Вiдразу почав тертися об ноги господинi.

– Скучив! – зрадiла вона. – А я тобi пельменикiв принесла!

Дружина з котом пiшли до кухнi, а Дiма попрямував до кiмнати. Набрав номер Бориса. На душi було неспокiйно.

– Я до тебе на хвилинку заiду, – сказав Борис цiлком спокiйним голосом.

– Є коротка розмова.

– Заiжджай, – вiдповiв йому Дiма.

Борис з’явився хвилин через двадцять. Викликав Дiму надвiр.

– Слухай, давай я в тебе твоi ампули викуплю, запропонував Боря. – По десять гривень за штуку!

– А ти дiзнався, що в них? – поцiкавився Дiма.

– Нi, але на них однаково клiенти знайшлися. Давай!

Не роздумуй!

Дiма згадав оголошення про iмпортнi лiки вiд раку. Ледь помiтно всмiхнувся.

– По десять – малувато.

– Ну, давай по двадцять, – легко пристав на торг

Борис.

– По тридцять, – оголосив свою цiну Дiма.

Борис явно квапився. У Дiми склалося враження, нiби клiент чекае Бориса з ампулами десь тут, за найближчим рогом. Чекае i нервово зиркае на годинник.

– Добре, – видихнув Борис.

– Зачекай бiля хвiртки, – попросив його Дiма. Сам повернувся додому. Взяв порожнiй «бонусний» мiшок з-пiд кота i рушив до гаража.

Там переклав до мiшка майже всi ампули. Лише десять пачечок собi про всяк випадок залишив. Ану ж там справдi лiки вiд раку?

Боря розрахувався великими купюрами.

Розрахунок вiдбувався у машинi при свiтлi тьмяноi лампочки на стелi салону. Дiма тричi перераховував отриману вiд Борi суму i щоразу збивався. Збивався через нав’язливу думку, яка складалася з одного лише слова: «Продешевив!»

Нарештi гешефт був закiнчений. Борис поiхав геть. Дiма прощально всмiхнувся вслiд машинi, що вiддалялася вулицею. Разом з Борею iхав у минуле неприемний епiзод з чорною валiзкою.

25

Киiвська область

Макарiвський район.

Село Липiвка. Ранок

– Це вона тобi помстилася! – твердила Іринi мама, почувши, що трапилося з донькою попереднього вечора. – Собирайся, iдь! Попроси у неi пробачення i скажи, що тобi дур у голову стрелила.

Ірина глянула на свiй електронний будильник. Пiд ним лежало кiлька купюр, отриманих вчора вiд Єгора.

– І не надiйся! – простежила за доньчиним поглядом мама. – Вiн тобi постоянно грошi давать не буде! – правила далi свое.