Україна самостійна

Греки першi зробили знання власнiстю широкоi маси народу. І ось маете причину, для чого в Вавилонii, а потiм у Єгиптi й Фiнiкii колишня сила поступу по якiмось часi вигасла. Коли великi вiйни та завоювання пiдрiзали пануючу верству, коли купцям урвалися торговельнi зносини з iншими краями, наступав разом з упадком панiв також упадок знання, науки й штуки. Давнiх писань потомки не вмiли читати; темнота й здичання мов повiнь заливали старi огнища науки й освiти; старi храми розпадалися в руiни, старi пам’ятки, книжки та цiлi бiблiотеки покривалися пилом, що за пару тисяч лiт утворив верству грубу на кiлька сажнiв, i треба було звиш двох тисяч лiт та нечуваних висилкiв людськоi догадливостi, аби знов вiдкопати, вiдчитати i зрозумiти тi свiдоцтва прастароi старовини людського поступу.

Вiд часу передання фiнiкiйцями початкiв азiйськоi освiти грекам починае головне огнище поступу переходити зi сходу на захiд, з Азii до Європи. Але пройшло ще пiвтори тисячi лiт, поки та Європа, а властиво маленька Грецiя змогла настiльки поступити наперед, щоб у боротьбi з Азiею опертися ii величезнiй силi, а незабаром потiм i зовсiм завоювати струпiлiшi вже огнища староi цивiлiзацii – Фiнiкiю, Єгипет, Вавилонiю, Ассiрiю й Персiю.

Сього доконав один чоловiк, Александр Великий, король Македонii; вiдтепер грецька освiта робиться тим сонцем, що освiчуе весь свiт, схiд i захiд, мiшаючи свое промiння з дотлiваючою загравою старинних азiйських та египетських огнищ.

На грецькiй освiтi (з примiткою фiнiкiйськоi, давно вперед переданоi етрускам) виросли й римляни, народ у освiтi недалекий, але зате незрiвнянний у твореннi та фундуваннi того, чого бракувало дотепер освiченим народам, а власне державного життя, основаного не на самоволi володаря, жерцiв чи воякiв, а на законi, ухваленому загалом громадян, на докладнiм обмежуваннi права кождого громадянина i на можностi для нього боротьби за заховання i розширювання того права.

І ось силою своеi органiзацii римляни швидко, крок за кроком завойовують Італiю, Іспанiю, Карфаген, далi Грецiю й Македонiю, нинiшню Францiю, а потiм Єгипет, Малу Азiю, Сирiю аж по Євфрат, тобто бiльше-менше всi огнища давньоi освiти. Всюди вони несуть свою державну органiзацiю, свое римське право, свою полiцiю та своi встанови, але притiм шанують властивостi кождого народу, його релiгiю й мову, позволяють iм розвиватися, як самi знають.