Україна самостійна

Коли простому чоловiковi скажете, що сонце вiддалене вiд землi на 20 мiлiонiв миль i що промiнь свiтла в однiй секундi пробiгае 40 000 миль, то вiн, коли схоче бути щирий з вами, витрiщить на вас очi i запитае:

«А хiба ви були на сонцi? Хiба ви iздили на свiтлянiм променi? То неможливе, щоб ви могли се знати!»

Чи маемо пригадувати з iсторii тi моменти, де погляд на межi можливого i неможливого доводив людей до комiчних або трагiчних конфлiктiв? Грецькi фiлософи-елеати рядом субтельних розумувань доказували неможливiсть усякого руху.

Французький iсторик i полiтик Тьер доказував неможливiсть руху паровоi машини. Католицька церков часiв гуманiзму i Реформацii в’язницею, тортурами i кострами боронила погляду на неможливiсть кулястоi форми землi, iснування антиподiв i iснування iнших свiтiв, заселених розумними iстотами. А проте досвiд показав i показуе щодень, що всi тi неможливостi – фальшивi, фiкцiйнi, виплоди чи то староi, на вiру повторюваноi традицii, чи то суб’ективного стану даного чоловiка, чи вкiнцi недотепностi та недосконалостi наших змислiв, доки iх не окрилюе критичний розум, опертий на детальнiм вивченнi i порiвняннi фактiв i явищ.

Цiла iсторiя нашоi цивiлiзацii, матерiальноi i духовоi, – се не що як поступове, систематичне i ненастанне вiдсування, вiддалювання границь неможливого. Те, що було неможливе нашим предкам, вiд чого iх руки i iх думки вiдскакували як вiд скляноi гори, се для нас показуеться зовсiм можливим i навiть зглядно легким до виконання. В свiтi передових борцiв нашого часу можна, навпаки, зауважити деколи певне переоцiнення людських сил i здiбностей, певну вiру в те, що границь можливостi загалом нема нiяких, що все безмежне поле незвiсного, невислiдженого, неясного i загадкового досi для нас се не е нiяка скляна гора, нiяка неможливiсть, а тiльки величезний невиiжджений досi степ, який жде тiльки смiливих душ i бистрих очей, щоб покритися новими битими шляхами i дати людськiй запопадливостi новi, невимовно багатi здобутки.

Сим можна пояснити собi той голосний гомiн протестiв, який пiднявся був перед кiльканадцятьма роками, коли славний берлiнський учений Дюбуа Реймон виступив зi своiми сiмома тезами, з яких кожда починалася категоричним Ignorabimus[14 - Ігнорую (лат. )].

Та з другого боку, бачимо явища зовсiм протилежного характеру.

Пробуйте ви так званому «здоровому хлопському розумовi» витолкувати, що вiдьма не може лiтати на кочерзi, не може перекидатися в собаку, не може доiти жаб i ящiрок.