Україна самостійна

От тим-то критика покiйного Драгоманова супроти сього напряму була лише почасти справедлива, наскiльки вона вдаряла на загальну апатiю i зневiру в успiх нацiональноi украiнськоi справи, що крилися пiд сим окликом. Бо ж годi заперечити, що вiдповiдно ведена просвiтня, лiтературна i загалом культурна робота навiть без мiшання украiнцiв у активну полiтику могла б була з часом здобути украiнству певне, хоч i маленьке полiтичне значiння, а всi такi, зразу чисто iдейнi i iдеалiстичнi рухи, переходячи в маси, мають те до себе, що захоплюють чимраз бiльше життевих – педагогiчних, економiчних i полiтичних iнтересiв, витягають людей на чимраз ширшу арену боротьби.

Воюючи з самим поняттям «неполiтичноi культури», покiйний Драгоманов не вдавався в аналiз того, як треба би вести культурну працю, щоб вона навiть у мiнiмальних межах давала живi плоди, а не була пустим аматорством i стратою часу, – не пробував аналiзувати, вiдки взялася i яким робом запанувала по пам’ятнiм указi 1876 р. та дивна апатiя i знеохота до украiнства, що народила й сам оклик «неполiтичноi культури». Докладний аналiз був би показав Драгоманову, що в значнiй мiрi й сам вiн був сьому винен, що голошенi ним у початку 70-х рокiв доктрини в дальшiм розвитку дали сю консеквенцiю. Бо ж пригадаймо, що головною характеристикою полiтичних поглядiв Драгоманова в його киiвськiм перiодi було переконання про конечнiсть мiститися украiнству i полiтично, i лiтературно пiд одним дахом з росiйством. Украiнська лiтература – популярна, для домашнього вжитку; все, що понад те, повиннi украiнцi за примiром Гоголя й Костомарова писати по-росiйськи, наповняючи здобутками свойого духа спiльну всеросiйську скарбiвню. Тi самi думки пробував Драгоманов з властивою йому силою i категоричнiстю ширити i в Галичинi, та тут вони зустрiли рiшучий вiдпiр, навiть з боку таких прихильних до Драгоманова людей, як В. Навроцький (див. його реферати з праць Драгоманова в «Правдi», 1874—76 рр.). Не багато змодифiкував вiн тi думки й тодi, коли росiйськi порядки змусили його шукати захисту для вольного украiнського слова за границею. Правда, в «Переднiм словi» до «Громади» вiн начеркнув етнографiчнi межi украiнськоi нацii, а в своiх многоцiнних фольклорних працях раз у раз зводив рiч на значiння i становище украiнського народу як самостiйноi нацii в розвитку духових зв’язкiв мiж заходом i сходом, мiж пiвднем i пiвнiччю. Але в його полiтичних писаннях украiнцi завсiгди тiльки пiвденнi росiяни i такими повиннi бути й надалi.