Україна самостійна

ІІ

З питанням про надання всiм росiянам (не лише «русским») повноi громадянськоi свободи i надання гарантiй для тоi свободи (до таких гарантiй належать: перенесення управи краю i законодавства на виборну народну репрезентацiю, одвiчальнiсть мiнiстрiв перед тою репрезентацiею i контроль державних фiнансiв з боку тоi ж репрезентацii) в’яжеться тiсно питання автономii краiв i народностей, питання, що мусить бути розв’язане не лише в iнтересi поодиноких народiв i краiв, але i в iнтересi цiлоi держави.

Росiйськi письменники та полiтики дуже часто, коли зайде мова за автономiю рiзних окраiн, вiдкидають усяку думку про неi головно тому, що, мовляв, усяка така автономiя ослабить цiлiсть держави. Так як коли б для збереження цiлостi людського тiла доконче було треба, щоб у нього були зв’язанi руки й ноги, закритi очi та затканi вуха. Вони не хочуть розумiти того, що, обезсиливши поодинокi частi держави, вони обезсилять тим самим i цiлiсть. Щоб держати окраiни в нiмiм i глухiм послусi, на се треба повертати чимраз бiльше урядових сил i грошей, якi без того можна б повертати на спiльну користь усiеi людностi. Розрiст державноi адмiнiстративноi машини, зовсiм непродуктивноi, а зате ненажерноi, потягае за собою чимраз бiльшi кошти i не осягае своеi цiлi, бо, як ми бачили в останнiх роках росiйськоi iсторii, такий розрiст доводить на кiнцi до повного безладдя, до самоволi навiть найдрiбнiших чиновникiв, до повного упадку почуття права серед людностi, доводить самих чиновникiв до крадiжок, до хабарництва, а мирну люднiсть до розрухiв i актiв самоволi як пiмсти за ту самоволю, яку iй доводиться терпiти. Так було скрiзь у Європi доти, доки уряди вiрили в свою единомудрiсть i в те, що треба всю люднiсть держати у безправii i страсi. І що ж тодi було? Замiсть супокою i тихоi мирноi працi вiчне незадоволення людностi, вiчнi розрухи та бунти, чимраз бiльшi урядовi утиски, пошукування за всякими конспiрацiями, а в парi з тим iшло зубоження людностi i ослаблення всього державного життя. Коли ж дiйшло до крайностi, вибухали революцii, якi силкувалися розiрвати тi обручi державноi опiки. Виборено, таким чином, права i пошану для кождоi людини або бодай бiльшостi людей до участi в веденнi державних прав, в судiвництвi та законодавствi, i нiде через се держава не потерпiла, а навпаки, з розростом i свобiдним розвоем суспiльних сил росла й розвивалася також держава.