Україна самостійна

В числi таких держав була й Австрiя, в якiй, окрiм нiбито пануючого народу – нiмцiв, живуть ще iншi народностi, сказати б по-росiйському – iнородцi: чехи, хорвати, серби, украiнцi, поляки, румуни. Були мiж нiмцями також такi мудрi, що гороiжилися та кричали: Австрiя – то нiмецька краiна, i нiкому, крiм родовитих нiмцiв, тут нiякi права не належаться. Та швидко навiть такi мудрi зрозумiли, що так не можна жити анi нiмцям, анi нiкому обiк них. І в Австрii були побоювання, що нехай лише трiсне нiмецький державний обруч, то вся Австрiя розскочиться як розбита бочка.

А тим часом показалося, що з наданням усiм меншим народам громадянських i нацiональних прав Австрiя не лише не розскочилася, але навпаки, скрiпилася i виросла в силу, i чим бiльше права й користi здобувають собi в нiй рiзнi народи, тим сильнiше вони й держаться тоi Австрii, бачачи собi в нiй не ворога, а захист i опору. Добре колись сказано, що чоловiк утiкае не вiд калача, але вiд меча. Так само й малим народам, iнородцям нема нiякого iнтересу вiдриватися вiд великих держав, бо, вiдiрванi, вони не були б анi на хвилю безпечнi перед сусiднiми державами i iх впливами та визиском. Отже, боятися того, чого бояться росiйськi полiтики, що ось, мовляв, надамо права украiнцям, литовцям, кавказцям та iншим iнородцям, то всi вони повiдриваються вiд Росii, на се нема нiякоi пiдстави. Всiх тих iнородцiв на «настоящих русских» не переробите, а навiть хоч би се яким чудом божим удалося (се досi не вдалося нiякiй державi на свiтi), то все-таки тi частини держави уже силою свого географiчного положення, вiдмiнностi землi й клiмату будуть перти до заховання своеi вiдрубностi, до своiх окремих прав i iнституцiй, вiдповiдних до iх способу життя та спецiальних родiв господарства, будуть жадати собi автономii. Так не забуваймо ще одного. Надання такоi автономii рiзним окремим частинам великоi держави, отже, не лише iнородцям, але й «коренным русским» у рiзних частинах широкоi держави, – то не лиш уступка, добродiйство держави для людностi. Нi, се держава мусить робити в своiм власнiм iнтересi, а коли й люднiсть матиме при тiм якiсь користi, то за те вона буде обтяжена новими тягарями на удержання обiк центрального ще й свого автономiчного уряду. Бачимо се й в Росii на земствах, яких удержання так само лягае тягарем на людностi, потребуе окремих податкiв та коштiв, як i удержання самого центрального уряду. Та се ще не значить, щоб автономiя була шкiдлива i непожиточна для мiсцевоi людностi.